Меценати про конкурс

Меценати про конкурс

Мовний турнір – це люди, люди, люди...

Коли вже дев’ять конкурсів позаду, то потроху призабуваються початки, а особливо ж подробиці того, як народжувалася ідея мовного марафону, хто був за неї, хто проти, а також те, як не просто йшла вона в маси.

Журналісти неоднораз писали, що ініціатором такого турніру став Петро Яцик, котрий після одного з приїздів до Києва, зауважив, як мало української мови на вулицях столиці України. Уявімо собі його подивування: ось вона, незалежна держава, здається, в ній нарешті активно почнеться національне будівництво; але воно тільки декларується - владі для цього не вистачає політичної волі й національної зрілості, а тому й не помітно якихось серйозних змін для поліпшення мовної ситуації - російська все ще панує на вулиці, в установах, у ЗМІ. Яцик запропонував розгорнути масштабний національний проект, який і вилився в Міжнародний конкурс з української мови. Мета його – прилучення до державної мови юного покоління.

Яцик поставив перед виконавчим директором своєї Освітньої фундації Марком Стехом та мною “домашнє завдання”: розробити принципові засади, сценарій, а також умови заохочення переможців і призерів конкурсу. Потім усе це було запропоновано керівництву Міністерства освіти і науки України, очолюваному тоді Василем Кременем. Після недовгих дискусій восени двотисячного року було розпочато перший конкурс /він мав тоді назву «юних знавців української мови»/. Тодішній перший заступник міністра освіти й науки академік Ярослав Яцків наполіг: нехай мовний турнір буде міжнародним - ми запросимо до участі в ньому всю світову українську діаспору. Дехто тоді іронізував: от, мовляв, гігантоманія в організаторів конкурсу! Однак час показав, що то була дуже важлива ідея – в кожному нашому турнірі, окрім школярів та студентів України, беруть участь представники понад двох десятків країн /ось уже там з’явилися навіть Китай, Фінляндія, Швеція.../

Урочисте закриття першого конкурсу з врученням його найпрестижніших нагород відбувалося в травні 2001 року в Національній філармонії ім. М.Лисенка. Такого високого представництва влади, як тоді, не було на жодному конкурсному заході. Іменинників вітав і нагороджував Президент Леонід Кучма, який прийшов до філармонії в супроводі віце-прем’єр-міністра Миколи Жулинського, кількох міністрів та мера столиці Омельченка. Після того на всі наші запрошення очільники держави відбувалися тільки офіційними привітаннями учасників та організаторів конкурсу. І це знову й знову підтверджує: мовна тема серед наших владців, на жаль, не належить до тем справді важливих. У сто разів актуальніша вона в низах, поміж нашого вчитель­ства, яке відразу ж узяло до серця тему такого патріотичного турніру. Власне, він і тримається саме на ентузіазмі вчительства. Ніякі міністри чи меценати не змогли б отак швидко спопуляризувати ідею конкурсу, якби вона не була дорогою для національно стурбованих і справді патріотично настроєних педагогів.

Звичайно, конкурс має не тільки прихильників, а й тих, хто різними способами бореться з ним. Це деякі «общеукраинские газеты для читаючих на русском языке». Одна з них, коментуючи нашу прес-конференцію в УНІАНі, де ми оприлюднювали розміри грошових премій для переможців і призерів турніру, єхидно резюмувала: «Деньги заставят любить украинский язык!» Прикметно, що інформаційну підтримку наш марафон має лише від кількох україномовних газет.

Характерна подробиця. Коли готувався перший конкурс, нерадиві освітянські чиновники запланували мовне змагання, сказати б, мовби в двох лігах. Перша – школи з українською мовою навчання. Друга - з навчанням іншими мовами. Ми запізно це з’ясували. Власне, вже після того, як мовний турнір завершився.

Мені видалося нелогічним виплачувати однакові за розмірами премії тим, хто мав складніші завдання в конкурсі /школи з українською мовою навчання/, і тим, у кого вони були простіші. Отож і встановили ми суми грошових винагород для другої категорії учасників трохи менші. Що тут зчинилося?! Найпрогресивніша соціалістка Наталка Вітренко в своєму депутатському запиті до Президента України кваліфікувала таке рішення виконавчої дирекції Ліги українських меценатів як злочинний вияв націоналізму та дискримінації російськомовних і вимагала над нами розправи. Їй підспівувало кілька кілерів зі ЗМІ, завжди готових «мочити» за відповідну винагороду будь-кого й будь за що. Була спроба навіть інспірувати щось на зразок суду громадськості, яка буцімто шокована й обурена нашими діями. Але відповідь Ліги на всі ці ламентації була така: якщо, скажімо, в США чи в Австралії проводитимуть конкурс із англійської мови, то там не будуть виділяти в окремі групи тих, хто в силу певних обставин гірше підготовлений. Там усі поставлені в однакові умови, для всіх єдиний критерій. І в нас - теж: усі рівні перед державною мовою. Найвищі премії - для тих, хто справді найкраще її знає. Це по-перше. А по-друге, це кошти не державні, а конкретних людей, і саме вони мають виразну мотивацію, за яких умов і кого ними преміювати. Тому ніякі апелювання до Президента, до Генеральної прокуратури чи Верховного Суду нічого не змінять.

Симптоматично й те, що на організаторів конкурсу було накинулося Українське телебачення. Подаючи інформацію про відкриття мовного марафону в Криму, телебачення /це була програма УТН/ раптом оприлюднило якусь неймовірну ахінею. А як підсумок там прозвучало: треба, мовляв, любити українську мову без грошей, а меценати, виплачуючи премії, морально розкладають дітей. Ясна річ, мову треба любити й без грошей, ніхто цього не заперечує. Але ж у кожному змаганні є приз. У нас цей приз - грошова винагорода. І нічого гріховного чи аморального в цьому немає. Ось так написали ми в колективному листі на адресу керівництва телекомпанії, яке відразу ж вступило з нами в епістолярну війну. Вдумаймося в усю абсурдність цієї ситуації. Широка громадськість України й діаспори разом із міністерством освіти і науки проводить популярний турнір, мета якого піднести соціальний престиж державної мови, а державне - саме державне! - телебачення категорично виступає проти нього. Це справді може бути тільки в нас. І, до речі, тільки при «помаранчевій» владі, яка позиціонувала себе як однозначно національну, патріотичну. Чи ж треба після такого дивуватися мовній ситуації в Україні й ставленню влади різних рівнів до державної мови в Українській державі?!

Зрештою, можна назвати ще не один такий сюжет в історії наших дев’яти конкурсів. Але що характерно, їхня кількість зменшується з кожним новим турніром. Одних організатори конкурсу привчили до того, що він відбудеться «за будь-якої погоди» - хоч би хто що проти нього казав чи робив. Других переконали: такий патріотичний мовний турнір - справді важливий для національного будівництва. Третіх, які називали меценатів марнотратниками /мовляв, краще б віддали ті гроші під наші проекти!/ розчарували: не віддамо, бо вважаємо свій дуже важливим, - і вони нарешті заспокоїлися, припинивши дискусії про раціональність таких заходів. Одне слово, наш караван іде...

Торік у пресі було чимало захоплених слів з приводу трьох указів Президента й постанови кабінету міністрів, якими узаконювалося фінансування конкурсу ще й коштом держбюджету. Але те захоплення передчасне. Дев’ятий мовний турнір добіг свого фіналу, а держава не дала жодної гривні з обіцяного. Лише міністерство культури і туризму зарезервувало під свою фінансову відповідальність залу Національного академічного драматичного театру імені І.Франка для нагородження переможців і призерів.

Дев’ятий конкурc, як і всі попередні, коштував чимало грошей. І це були гроші меценатів, поміж яких головний АТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» , де генеральним директором президент Ліги українських меценатів Володимир Загорій. Власне, ось уже котрий мовний турнір відбувається передовсім завдяки йому. Після того, як донька Петра Яцика Надія Яцик, що очолює Освітню фундацію імені свого батька, зняла з себе будь-яку відповідальність за долю конкурсу, з’явилася загроза того, що він перестане існувати. І тільки завдяки Загорієві мовний турнір не зник, а ще більше утвердився й розрісся в масштабі.

Я вірю: колись неодмінно буде написано історію нашого турніру. І в ній буде віддано належне сотням людей – освітянам, меценатам, письменникам, журналістам, чиїми зусиллями тримається цей масовий мовний марафон. І цим ще раз буде підкреслено головну причину його успіху. Вона саме в цьому – в сумі колективних зусиль. А все решта – деталі.

Михайло Слабошпицький,

виконавчий директор Ліги українських меценатів,

співголова координаційної ради Міжнародного конкурсу з української мови ім. П. Яцика

  Впливати на творення майбутнього

Це дуже цінний проект - Міжнародний конкурс з української мови. Глибоко патріотичний проект. Той проект, який спрямований на формування націо¬нальних цінностей у підростаючого покоління. На акцентування важливості знань. Зрештою, і на морально-етичне виховання.

Коли я вперше став свідком урочистого завершення мовного турніру, я відразу ж помітив, що це - набагато ширше, аніж якась там олімпіада з пошуку лінгвістичних талантів. Амбіції організаторів турніру підказали їм мету значно масштабнішу й важливішу. Тому я не міг не солідаризуватися з мецена¬тами конкурсу. Це - моя країна. Мені не байдуже, що в ній відбувається сьогодні і що буде завтра. Я хочу, щоб молоді патріотичні, справді віддані своїй землі і своєму народові сили наводили лад у державі. Щоб їхнім супутником у житті були інтелект і висока мораль. Маючи шанс сприяти формуванню цих сил і знехтувати ним - непростимо.

Тому я поряд з тими, хто опікується цією важливою справою. І я радий, що маю таку змогу - впливати на творення майбутнього.

Володимир Берсенєв,
директор Інституту проблем болю, меценат конкурсу

Такi справи треба робити громадою

Цей проект із тих, які мусять працювати за будь-якої політичної погоди.- сприятлива вона для наших мовних конкурсів і патріотичного виховання нашої молоді чи ні. І які б політичні баталії не відбувалися в нашій країні, для кожного її громадянина мають бути речі пріоритетні. І серед цих пріоритетів - українська мова, її престиж, її функціонування в усіх сферах. Не втомлююся повторювати: доки існує мова, існує нація. Доки існує українська мова, існуватиме Україна. Якщо, не приведи Бог, зникне українська мова, то зникне й наш народ. Тобто територія лишиться, але люди, що житимуть на ній, стануть представниками вже іншої нації. Декому в Україні цього дуже хочеться. І тому на це витрачаються шалені кошти. Але себе у своїй хаті треба навчитися захищати від різних зайд.

І ми захищаємося. Наш конкурс - це також захист. На його емблемі, яку кілька років тому намалювали самі діти - свічка мови, яку захищають дитячі руки. І це дуже символічно. Бо можна говорити найкращі слова, але якщо молодь перейде на мову сусідів, то завтрашня Україна говоритиме вже мовою сусідів. Саме тому ми йдемо до наймолодших і кажемо їм: це ваша мова, нею ви говоритимете, нею говоритимуть ваші діти й онуки. Це мова вашої землі. Її треба шанувати, її треба любити, її треба оберігати. А найкращий оберіг для неї - якщо ви говоритимете нею.

Володимир Загорій,
головний меценат мовного турніру,
генеральний директор З АТ „Фармацевтична фірма „Дарниця",
президент Ліги українських меценатів

Важлива національна й державна справа

Хіба може бути важливіша справа, ніж виховувати підростаюче покоління в дусі поваги до національних, державних цінностей та високої мо¬ралі?! На моє глибоке переконання, саме це і є метою такого дорогоцінного конкурсу з української мови, який має масштабний міжнародний розголос.

Мені навіть важко уявити, як організатори конкурсу спромоглися подужати розпочать цю справу - я звернув на нього увагу в так би мовити вже готовому вигляді. Адже це треба було надзвичайно багато зусиль, щоб спопуляризувати мовний турнір, зробити його дійсно престижним і таким рідкісно широкомасштабним. Уже саме через це й політики найвищого рівня намагаються здобути со¬бі популярність, встановлюючи свої премії в конкурсі та виходячи на сцени під погляди телекамер. Вони теж зрозуміли, що таке цей турнір і яка сила його доброго розголосу.

Я переконаний, що держава повинна значно активніше підтримувати цей турнір. Бо її символічна до нього причетність народжує подивування і запи-тання. Ясна річ, нині конкурс вийшов на той рівень, коли він не пропаде й без державної підтримки, але сама держава, її керівники можуть чимало втра¬тити, не позиціонувавши себе саме щодо такої національно важливої справи.

  Іван Суслов,
генеральний директор агрокорпорації "Сквира",
член Ліги українських меценатів

ОТ БИ ЩЕ Й ВЛАДА ЦИМ ПЕРЕЙНЯЛАСЯ!

Сталося так, що саме дев’ятий конкурс дався нам найважче. Не було обіцяної від держави фінансової підтримки з бюджету, задекларованої кількома указами Президента й відповідною постановою кабміну. Меценатам - і в першу чергу Фармацевтичній фірмі "Дарниця", що її очолює президент Ліги українських меценатів Володимир Загорій - довелося "латати" фінансові дірки мовного марафону. Як відомо, будь-яка cправа, що в ній бере участь така велика кіль­кість учасників та ще й передбачено грошові нагороди для переможців та при­зерів, вимагає коштів і коштів.

 Брак коштів значно обмежив можливості делегувати з Києва представників виконавчої дирекції в області на проведення загальнонаціонального етапу конкурсу. І тут нам на допомогу прийшли керівники обласних організацій Національної спілки письменників - у Полтаві Олена Гаран, у Рівному Лідія Рибенко. В Криму нашим представником став поет Данило Кононенко, в Луганську - Іван Низовий. Багато нам допомогли на Волині щорічний голова журі обласного етапу мовного марафону поет Василь Гей та голова тамтешньої організації НСПУ Ніна Горик. У Дніпропетровську на цьому заході виконавчу дирекцію представляв керівник "Інституту україніки" Олексій Лазько. Всі вони, як мо­виться, з честю впоралися з роллю уповноважених координаційної ради турніру, виконавши всі належні обов'язки, починаючи з контролю за проходженням заключного етапу турніру й нагородженням переможців та призерів третього етапу на урочистостях обласного рівня.  Одне слово, нам пощастило вийти зі складної ситуації завдяки самовідданій підтримці громадськості, що, власне, ще раз виразно підтвердило: цей конкурс - зовсім не приватна справа його ініціаторів та орга­нізаторів.  

Михайло Ватуляк, віце-президент

                                                         Ліги українських меценатів

Такий важливий і такий престижний національний проект, звичайно ж, не може відбутися без національного виробника, яким є наша "Оболонь".
До нас звертаються багато з проханням про допомогу в тій чи тій ідеї, пов"язаній з культурою, мистецтвом, літературою. Ми часто йдемо назустріч, оскільки національно важливі справи треба підтримувати. Та за всього бажання всім допомогти не можна - є межа всім можливостям. Однак саме Міжнародний конкурс з української мови - це один із тих випадків, коли мусимо згуртуватися довкола важливої його ідеї і допомагати його організаторам.

Так, держава дуже й дуже мало робить для піднесення престижу державної мови. Влада в ній часто демонструє свою цілковиту байдужість до питань національного будівництва або й демонстративне небажання знати українську мову, послуговуватися нею в публічному житті. За таких умов в обороні мови постає національно свідома громадськість, як це бачимо на прикладі цього патріотичного турніру, що його сім років тому розпочала й не полишає Ліга українських меценатів.

Довідавшись про цей конкурс, ми відразу ж призначили в ньому свої премії переможцям і призерам. І ось тепер за кілька років маємо володарів тих премій у різних куточках України - і на Сході, й на Заході, і на Слобожанщині чи Сіверщині... І це по-своєму символічно, бо ще раз підтверджує: Україна - єдина, хоч деякі наші недалекоглядні політики намагаються нас переконати в тому, що, мовляв, реально існує кілька Україн - мабуть, кожному з них до кольору і до вибору. Ці розумні діти, в яких уже проглядає наше майбутнє, аргументовано спростовують географічно-демагогічні "відкриття" таких горе-політиків.

Ті кошти, які ми даємо на мовний марафон, - це своєрідна патріотична інвестиція у майбутнє. Адже ми не тільки демонструємо своє прихильне ставлення до національно важливого престижного й популярного проекту, а й прагнемо посилити ефект його корисної дії.

Щоразу, коли я бачу переповнені книжками яскраві пластикові пакети з написом "Я люблю українську мову!", які одержують переможці Міжнародного конкурсу з української мови на церемоніях нагороджень всіх його етапів, я думаю про те, скільки ж це вже книжок за сім мовних марафонів було подаровано видавцями школярам і студентам. Адже кожне нагородження - це книги і книги. Для студентів і старшокласників - одні, для молодшокласників - відповідно інші. Схоже, що це тисячі, навіть десятки тисяч книг - від видавництв "Просвіта", "Ярославів Вал", "Махаон-Україна", "Академія", „Смолоскип", „Книжкові джерела", "Вища школа", "Українська енциклопедія ім. М. Бажана", "Дух і літера", "Абрис",", "Перун", "Наукова думка", "Обереги", "Зелений пес", "Казка" та багатьох інших.

Цей рік - також не виняток! Видавництва щедро відгукуються на прохання організаторів конкурсу подарувати книжки юним знавцям рідної мови. Отже, слово декому з тих, хто дарує книжки.

Світлана Короненко

З перших днів свого існування видавництво «Махаон-Україна» позиціонувало себе як українське, україномовне видавництво для молодих українських читачів і книголюбів, що, зрештою, знайшло відображення в самій назві фірми.

Ми працюємо в безвідмовному україномовному режимі під гаслом «Все найкраще - дітям - рідною державною мовою» й охоплюємо всі жанри літератури. За неповних дев'ять років нами видано майже півтори тисячі назв книжок, тобто ми можемо безпомильно стверджувати, що вони є в кожній українській родині. Окрім ліцензійної літератури, до нашого читача надійшли твори класиків, зокрема, Григора Тютюнника, Василя Земляка, Павла Загребельного, Євгена Гуцала та ін., твори наших знаменитих сучасників - Ірини Жиленко, Любові Голоти, Павла Мовчана, Дмитра Павличка... Тому стоячи на позиції: українським юним читачам - найкраще з українського! - схвально сприймаємо ініціативу Ліги Українських меценатів щодо проведення щорічного Міжнародного конкурсу з української мови. Цей конкурс, на нашу думку, є вкрай необхідним, оскільки доводить, що знання рідної - державної - мови має стати привілеєм кожного українського громадянина з перших кроків життя.

І коли політичні «зомбі» намагаються протягти другу державну мову колишнього імперського зверхника, українська юнь зі своєю непохитною позицією каже «Ні!» цим витягненим з шовіністичного нафталіну потугам, що, до речі, цілком органічно вписується в статтю 10 Основного Закону - Конституції України та Закону про мови в Україні.

Видавництво «Махаон-Україна» не вперше виділяє до призового фонду Конкурсу найкращі свої книжки, оскільки ми вважаємо негідним стояти осторонь цієї вкрай важливої державної справи і віримо, що таки запанує в нашому спільному українському домі «наша правда і сила, і воля», і рідна мова стане повноправною господинею в нашому домі.

О.Погребний,
директор видавництва "Махаон-Україна"

Конкурс дуже швидко став значущою загальнонаціональною акцією. Йому поталанило з організаторами, які усвідомлюють, чим займаються, вміють зробити ефективним і привабливим масштабний проект, привернути увагу до нього фахівців і громадськості, а головне - зацікавити ним дітей. Тому, коли до нас звернулися за підтримкою, охоче пішли назустріч. Бо хіба можна інакше?

В. Теремко,
директор ВЦ «Академія»

Від найпершого конкурсу даємо книжки його переможцям, адже чудово усвідомлюємо, яку важливу справу робить Ліга українських меценатів спільно з міністерством освіти і науки України. Впродовж семи років доводилося не раз вручати наші книжки. І кожного разу переконувався, як це по-державницьки важливо - дарувати саме українську книжку за добре володіння державною мовою.

До того ж чудово усвідомлюємо, що в такий спосіб не лише нагороджуємо переможців, а й пропагуємо книжки видавництва «Просвіта», адже в час, коли зруйновано книгорозповсюдження, наші книжки потрапляють у всі без винятку регіони України, де їх читають, де дізнаються про наше видавництво.

В.Клічак,
директор видавництва "Просвіта"

Михайло Слабошпицький під час книжкового ярмарку несподівано запропонував: «Наталю, напиши півсторінки - чому «Обереги» підтримують меценатськими книжковими внесками конкурс знавців української мови».

Отакої, півсторінки! Та про те, чому «Обереги» так вчиняють говорить вся оберегівська 16-літня історія боротьби за українську книжку, рідну мову - від «Української Музи» Олекси Коваленка - до «Географії українських і сумежних земель» Володимира Кубійовича.

Мій батько, Леонтій Іванович, понад п'ятдесят років провчителював на царині української мови та літератури, провчителював свято і класично, як тільки це робили його колеги старосвітського, так би мовити, гарту...

«Українська Муза» чи не єдина уціліла в нашій родині з тієї дідівсько-батьківської бібліотеки, яку переховували, закопували у сховку в садку, чи у старому бджільнику, чи ще деінде. Практично все було втрачено, а «Українська Муза» без перших 33 сторінок, але з «Рідною мовою» Сидора Воробкевича, «Ще не вмерла Україна!» Павла Чубинського, «Великим днем» Бориса Грінченка, «Не питай» Івана Огієнка, «Працею поета» Григорія Чупринки і сотнями інших поезій збереглася...

Як же був вражений і не міг повірити своїм очам мій майже дев'яностолітній батько, коли побачив наше оберегівське факсимільне видання... Гай, гай... А як би він був вражений, коли б міг побачити, як визволяв «Українську Музу» із спецфондівського полону Микола Григорович Жулинський...

«І недалеко вже той час, коли голосно і широко прокотиться вільне українське слово по ланах і степах українських і тоді Українська Муза весело всміхнеться, вкупі з веселим, щасливим і вільним народом!..» - писав 1908 року Олекса Коваленко у своєму «Слові від редактора».

Я хочу, щоб хоча б до 100-літнього ювілею «Української Музи» вповні збулися ці сподівання, і тому видавництво «Обереги» щиро вболіває за успіхи конкурсантів-знавців рідної мови і обдаровує їх книгою.

Наталя Охмакевич,
Директор видавництва „Обереги"

 Роль націєтворча

Добре пам'ятаю, яким радим був світлої пам'яті Петро Яцик після першого конкурсу. Ентузіазм його учасників та масштаб мовного турніру перевершили найсміливіші сподівання мецената. Яцик виношував ідею ось такого марафону, радився з людьми, чекав од них підтримки й одержав її. Його підтримали найвідоміші представники українських організацій Канади. Яциків заклик до українців Канади знайшов найширшу підтримку – відразу ж зголосилося кількадесят благодійників, які встановили свої премії переможцям і призерам конкурсу.
 Коли Яцика раптово не стало (за кілька днів до початку другого конкурсу), з'явилося чимало людей, які замість квітів на могила мецената (є в нас така прекрасна традиція) дали кошти на преміальний фонд мовного турніру. І він – наскільки я знаю – відбувся просто тріумфально. До речі, тоді ж цей інтелектуальний марафон, що відразу ж став і популярним, і престижним, був майже тотально підтриманий українцями Канади та США, які виразно висловили цим схвалення самої ідеї такого широкомасштабного національного заходу, а також ушанували пам'ять Петра Яцика.
 І ось уже десять років триває ця беззаперечно патріотична акція. Мені приємно читати в пресі про те, як постають на сцені знаменитого столичного театру імені Франка, у яскравому світлі юпітерів, знавці державної мови. Чи сприяє це національному вихованню підростаючого покоління в Україні? Так, справді сприяє. Чи впливає це на мовну ситуацію в Україні? Так, справді впливає. Молодь бачить і відчуває: в державі є сили, які утверджують національні пріоритети, серед яких на почесному місці саме державна мова. Я в тому свято переконаний. Більше того. В пресі вже прозвучала думка про те, що цей конкурс виконує важливу націєтворчу роль. Я згоден із цим твердженням.

Колись і вони дозріють

Формально ми ніби й повинні нарікати, що наші владці неуважні до конкурсу. Он три спеціально йому присвячені укази Президент видав,  свої стипендії для переможців турніру запровадив /ще б їх виплачували вчасно,  бо школярам і студентам доводиться по року або й більше на них чекати!/,  керівники держави скупляться на пафосні привітання з приводу відкриття чи закриття кожного чергового мовного марафону. Там мовиться  і про його націєтворче значення, і про патріотичну орієнтацію юних та формування в такий спосіб їхніх пріоритетів, і про консолідацію діаспорного й тутешнього українства довкола державної мови…
   Одне слово, всі ті вербальні симфонії, що звучать із високих трибун у виконанні відповідальних представників владоможців, не можуть не радувати українське серце. Однак не можна не помітити: ці пафосні слова - здебільшого данина етикету, тріумф демагогічної ритуалістики, оскільки далі за це владці не йдуть. Це таке собі приколисування словом, підміна ним практичного діяння. Симптом паралічу влади саме в національному будівництві.
   Ще від першого й другого конкурсів українці з діаспори почали засипати Лігу запитаннями: чому держава не прилучиться до організаторів конкурсу? Чому, скажімо, Президент, прем’єр, голова Верховної Ради не встановлять свої премії для переможців? Чому немає для них премій Кабміну? Це ж зовсім малесенькі кошти у масштабах держави. Але встановлення таких нагород мало б показати всім, що керівники держави справді надають великого значення національному вихованню підростаючого покоління, а воднораз і в такий спосіб наголошують на одній із першорядних цінностей - державній мові в Українській державі.
   Змінювалися президенти, прем’єр-міністри, віце-прем’єр-міністри з гуманітарних питань, а в їхніх канцеляріях громадилися наші звернення й пропозиції на ці теми, однак напродив одностайною була їхня нехіть що-небудь зробити практичне. Дуже мене подивувала розмови з одним гуманітарним віце-прем’єром, якому я викладав: президент і прем’єр-міністер мають брати участь у радіо диктанті національної єдності, а також особисто прийти в театр імені Івана Франка на закриття чергового конкурсу імені Яцика, щоб привітати його переможців. Це буде своєрідним сигналом для всього народу: так, державна мова - то дуже важливо для всього народу й усієї держави. Почувши такі пропозиції, високий посадовець подивився на мене так, мовби я сказав якусь крамолу. Коментарі, як мовиться, зайві. Обтяжений відчуттям висоти свого становища посадовець не побачив у моїх
- але вони були не мої особисті, бо за ними стоїть величезна кількість національно стурбованих людей! - пропозиціях важливого змісту. І в черговий раз – а скількох їх було!—всі ці ідеї зігноровано. Вже закономірною сприймаєш і таку колізію. Міністр культури і туризму – буцім штатний український патріот – Василь Вовкун з усіх сил відбивається, щоб не дати коштів на проведення конкурсу. Саме цьому міністерству їх виділяє КабМін на програму підтримки української мови, але на що їх витрачає пан міністр – можна тільки здогадуватися. Він уперто німотствує, як той народ у Пушкіновому “Борисі Годунові”, на всі наші епістоли. Такого індиферентного до української мови міністра  ми ще не мали за всі роки незалежності. Знову й знову допевнюєшся: наші високопосадовці ніяк не доростають до рівня справді національно зрілих людей. Що ж, разом із вихованням школярів, виховуватимемо і їх, бо не маємо іншого вибору. І колись вони нарешті дозріють і справді стануть нашими спільниками в цій важливій роботі.

Михайло Слабошпицький,
виконавчий директор
Ліги українських меценатів

В  чому сила України

Майже десять років минуло з часу, коли відійшов у вічність ПЕТРО ЯЦИК – великий українець Канади. Людина, про «дивацтва» якої кружляли легенди: мав відвагу бути самим собою і казати у вічі своїм землякам речі жорсткі, часом неприємні – особливо для прохачів грошей, які крутилися навколо мільйонера і зваблювали його всілякими дрібними проектами.
 Проте П. Яцик мав свою тверду стратегію -  витрачати гроші, тяжко зароблені в будівельному бізнесі, на визначальні, спрямовані в майбутнє проекти: на освіту та науку, причому науку історичну, яка звільняє українців від комплексу меншовартості, науку, яка формує національну свідомість молодих поколінь, що будують власну державність.
 Серед найсміливіших ідей П. Яцика було заснування  Міжнародного дитячого конкурсу знавців української мови.
 Перший, урочистий фінал конкурсу відбувся у травні 2001 року. Пам’ятаю скептичні, а часом і ворожі голоси щодо конкурсу, який відбувався коштом канадського мільйонера: не годиться, мовляв, любов до рідної мови «розмінювати» на іноземні гроші – і гроші немалі; навіщо  «капіталізувати» дитячу свідомість, виплачуючи переможцям значні, як на можливості дітей, суми.
 Ці «пуристи» й «охоронці моралі» не хотіли зрозуміти, що будь-які сучасні конкурси школярів – чи з комп’ютерних вправ, чи з географії або математики мають призову складову – як у спорті.
 Між тим, П. Яцик, чудово розуміючи, що такі конкурси  повинна забезпечувати українська держава та українські меценати, а не громадянин Канади, запропонував поступове зменшення своїх внесків і перехід до суто національних вимірів, мовного змагання.
 Проблеми з конкурсом, що були виникли після смерті П. Яцика, дипломатично і тактовно вирішив письменник М. Слабошпицький, виконавчий директор Ліги українських меценатів, заслуги якого в цій сфері важко переоцінити.
 Дитячий конкурс знавців української мови став невід’ємним і дуже важливим елементом побудови української нації, ефективним засобом відродження рідної мови.
Як тут не згадати слів Петра Яцика: «найважливіша цінність одиниці й держави – це сила, яку дають освіта, гроші і армія, бо світ любить красу, але рахується тільки з силою».
Згадую сяючі очі дітей – учасників Конкурсу знавців української мови, їхні чисті голоси – і думаю про безсмертя рідного слова, про відроджувану духовну силу України.     

Юрій Щербак,
Надзвичайний і Повноважний посол

Міжнародний конкурс з української мови на Харківщині

Уже восьмий рік поспіль 9 листопада, у День української писемності та мови, буде стартувати Міжнародний дитячий конкурс з української мови імені Петра Яцика, що заохочує школярів не просто знати державну мову, а й спілкуватися нею з друзями, у сім'ї, у школі, на вулиці - скрізь. Зараз на Харківщині цей конкурс досяг такого розмаху, глибини і значущості, що став невід'ємною складовою у процесі формування з нинішнього суспільства повноцінної європейської нації третього тисячоліття. Про це свідчить те, що в І (шкільному) етапі змагань щорічно випробують свої сили близько 80 тис. учнів з усіх загальноосвітніх навчальних закладів Харківської області.

Слід зазначити, що за змістом конкурс докорінно відрізняється від предметних олімпіад. Тому завдання його покликані виявити не лише рівень знань шкільної програми з української мови, а й знання мовних тонкощів, діалектних особливостей, світоглядну позицію конкурсанта; передбачають творчий підхід до розв'язання мовних проблем.

Взагалі роботи всіх переможців відзначаються високим творчим рівнем, знанням державної мови, багатим словниковим запасом, яскравістю й оригінальністю думок. Відповідаючи на запитання усного туру, діти проявляють і вигадку, і кмітливість, і творчість, а головне - демонструють прекрасне володіння українським усним мовленням

Переможці ІІІ етапу серед школярів та студентської молоді гідно представляють Харківську область на ІV (загальнонаціональному) етапі Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика. Серед переможців загальнонаціонального етапу конкурсу завжди є представники нашої області.

Освітяни Бориспільського району Київської області про Міжнародний конкурс з української мови.

Мова кожного народу - це його духовна спадщина, відображення його національних традицій, світогляду та моральних цінностей. Берегти і шанувати мову - означає поважати самих себе, своїх батьків, свій народ. Це обов'язок кожного справжнього українця.

Міжнародний конкурс з української мови покликаний виховувати пошану до рідного слова, підносити престиж української мови у світі, престиж знань. Конкурс - це і наша надія на поліпшення мовної ситуації в Україні, і екзамен на патріотизм.

Ми, вчителі української мови і літератури, впевнені, що конкурс буде успішно проводитись і розширюватись, залучаючи все більше і більше юних учасників як з України, так і з усього світу, де мешкають наші співвітчизники.

Із вдячністю ми згадуємо всіх меценатів, людей доброї волі, які жертвують свої заощадження на проведення конкурсу. З особливою приємністю усвідомлюємо, що серед українських підприємств-національних виробників є справжні патріоти, які живуть і діють по-українськи, вони не лише творять історію сьогодні, опікуючись численними соціальними проблемами, а й вкладають інвестиції у національно-духовне майбуття нашої держави. Не втримаюсь, щоб не назвати їх : це - Фармацевтична фірма „Дарниця" та ЗАТ „Оболонь" . Саме завдяки патріотично налаштованому керівництву цих компаній, наш конкурс не зник, а навпаки - розширив свої межі - і нині впевнено крокує світом.

Саме завдяки таким добротворцям розумієш, що надзвичайно багато в національному будівництві залежить не лише від влади, а, насамперед, від кожного з нас. Але дуже хотілося б, щоб наша влада не обходила увагою такі прекрасні заходи, які виховують в юних почуття патріотизму, повагу до своєї мови, культури, історії, традицій, а головне, участь у конкурсі - вияв доброї волі кожного. Організатори, започатковуючи цей турнір, вибрали правильний підхід до дитячої психології : не примушувати, а заохочувати. Варто сказати, що в конкурсі на його першому етапі беруть участь усі бажаючі (на відміну від традиційних предметних олімпіад, де зазвичай беруть участь сильніші учні), адже завдання орієнтовані на творчі здібності, логічність і послідовність висловлювання, знання нашої культури, національних традицій і т.ін. А завдяки подарункам, грошовим преміям, прекрасним бібліотечкам книжок, урочистостям нагороджень, конкурсанти охоче беруть участь у змаганнях, старанно готуються напередодні кожного туру випробувань. Діти є діти, їм потрібне схвалення і заохочення, визнання власних перемог з боку одноліток і дорослих, тоді це спонукає до подальших звершень і перемог. Переможці конкурсу все це мають: вони отримують зароблені власними знаннями пристойні премії, їх нагороджують у найпрестижніших залах обласних центрів і столиці відомі політики, підприємці, письменники, громадські діячі...

Вважаю /думаю, що мене підтримають і колеги/, що конкурс - це справа загальнонаціональна, загальнодержавна, і престиж держави - почати опікуватися долею конкурсу, який підносить престиж української мови.

Лариса Кравцова,
вчитель української мови та літератури
Кіровської ЗОШ I-III ст.
від імені вчителів української мови
Бориспільського району
Київської області

Наші переможці

Торік троє учнів недільного українського класу при школі № 7 в м. Петропавловську-Камчатському вперше взяли участь в Міжнародному конкурсі української мови імені Петра Яцика. Цей конкурс проводився в Україні та українських громадах діаспори вже шість разів, але раніше через віддаленість Камчатки від України наші діти вчасно не змогли в ньому брати участі, бо не мали конкурсних завдань.

У березні 2007 року такі завдання привіз з України Валентин Макарович Пилипчик, який опікується роботою нашого класу з перших днів його існування. В Шевченківські дні було організоване виконання в класі конкурсних завдань. Роботи учнів Валентин Макарович відвіз до Києва на розгляд журі.
Роботи учнів Камчатського недільного українського класу були відзначені нагородами. Переможцями VII Міжнародного конкурсу з української мови ім. Петра Яцика стали Антон Вишньов (2-й рік навчання), Юля Сидорик (4-й рік навчання) і Андрій Вишньов (6-й рік навчання).

25 лютого 2008 року в нашому класі на відкритому уроці, присвяченому творчості Лесі Українки, відбулось урочисте нагородження переможців Дипломами з врученням подарунків від Ліги українських меценатів. Валентин Макарович вручив їм наручні годинники з символікою Конкурсу, гарні футболки та компакт-диски з матеріалами з історії України та захоплюючими іграми і вікторинами. Отже, творча робота вчителів недільного українського класу з учнями принесла хороші результати. З вдячністю ми зараз згадуємо вчителів Оксану Остапівну Петрук та Марію Богданівну Сидорик, які працювали з дітьми в 2002-2005 роках.

Нагороди переможцям стали стимулом для участі у VIII Міжнародному конкурсі з української мови інших учнів нашого класу. Ми докладатимемо зусиль для популяризації української мови, виховання у дітей пошани і любові до неї, для поступового усвідомлення учнями того, що ця мова є генетичним кодом української нації.

Валентина Вишньова,
керівник недільного українського класу
м. Петропавловськ-Камчатський, Росія

Учасники про конкурс

Шановна Ліга Меценатів України!

Ми для тебе, мово золота,      
Зробим все, що є у наших силах,      
Щоб дитячі трепетні вуста       
Лиш твоїм зітханням говорили.      

З великою пошаною звертається до Вас студентка третього курсу Житомирського державного університету ім. І. Франка Олександра Андрійчук.

Хочу сьогодні зробити невеликий екскурс у минуле і розповісти про свій шлях, що починався саме з порогу конкурсу з української мови ім. П. Яцика.

Маленькою, допитливою дівчинкою з великими очима вперше прийшла я у Вашу велику сім'ю. Була я тоді у восьмому класі. З того часу почала підніматися я вгору по щаблинах конкурсу. Скільки радості було після перших перемог! Сльози щастя блискотіли на очах мами, вчительки та і вмене самої. Вже у дев'ятому класі я пообіцяла собі і вчительці української мови, що обов'язково виграю конкурс, чого б це мені не коштувало. Звісно, не без підтримки батьків, старань вчительки та моїх недоспаних ночей та зіпсованих нервів, але це сталося. Я поїхала до Києва на вручення нагород переможцям. Це було вже у десятому класі. Я увійшла до дев'ятки переможців. Море вражень, море знайомств... Я була в захваті, але на цьому вирішила не зупинятися. В одинадцятому класі зрештою я зайняла почесне третє місце на останньому етапі. Як зараз пам'ятаю день нагородження: прекрасний Київ, що готується до зустрічі гостей Євробачення, яскраве сонце та маревні, дивні, солодкі відчуття перемоги. Опам'яталася вдома, коли всі мене вітали.

Вже тоді я знала, що своє життя я пов'яжу з філологією. Так і сталося. Третій рік я крокую стежкою рідної мови, працюю на лінгвістичних теренах рідного універстету. Всі ці роки беру участь у конкурсі ім. П. Яцика і перемагала в ньому вже як студентка. Тож, мабуть, аналізуючи пройдений етап, я маю подякувати тим людям, які підштовхнули мене до вибору своєї життєвої стежини, тим людям, які подарували мені віру у перемогу. Перш за все дякую своїй вчительці Зуб Ядвізі Антонівні, що привела мене до джерела знань і випустила у великий світ добре підготовленою. Також дякую людям, що підтримували мене на районному та обласному етапах конкурсу. І, звичайно, доземний поклін великому Петру Яцику, який заснував конкурс: він дійсно зробив знаменну справу для розвитку своєї далекої до болю України. Дякую всім, хто виділяв кошти на проведення конкурсу. Ви - сіячі добра на ниві української мови.

Андрійчук Олександра Леонідівна,
студентка третього курсу
інституту філології і журналістики
Житомирського державного університету ім. І. Я. Франка

Утверджуючи вільно обрані вартості життя

Мисляча людина повинна мати героїзм жити, утверджуючи вільно обрані вартості життя, свідомо прагнути до перемоги бодай над самим собою.

Я щасливий з того, що відкрив для себе людину, яка продовжила в Україні традиції меценатства. Бізнесмен, мільйонер Петро Яцик твердив про те, що совість, знання, порядність і наполегливість роблять час нашим спільником. Успіху досягає той, хто терплячий, чесний, розумний, хто не намагається випередити події, але йде в ногу з ними.

У своєму житті Петро Яцик керувався свідомістю патріота, високими моральними принципами, тому й дії його відзначалися шляхетністю і прагненням робити добро. Найбільш значущою була його пропозиція щорічно проводити в Україні конкурс знавців української мови . На мою думку, проведення конкурсу підтвердило, що погляди Яцика на життя є актуальними й сьогодні.

Всі, кому пощастило не тільки брати участь у конкурсі, але й перемагати бодай серед учнів класу чи на районному рівні, зробили крок у процесі самовиховання і самовдосконалення. Адже конкурсанти збирають воєдино інтелектуальні й моральні сили, перевіряють себе, отримують шанс виграти, реалізуватися. Для себе я зробив маленьке відкриття: боротися потрібно до кінця, використовувати бодай найменший шанс, не впадати у відчай, не миритися з поразкою, доки є надія. А якщо доведеться впасти, то я зумію почати спочатку, можливо, навіть з нуля.
Це моя перемога над собою, над інертністю, байдужістю та бездіяльністю моїх співвітчизників. Я вважаю, що це зовсім мало як для семикласника. А ще ж не можна забувати про те, як конкурс, охоплюючи все більше коло шанувальників українського слова, підносить престиж рідної мови не лише у власній держав, а й у цілому світі.

Роздумуючи над життєвим шляхом Петра Яцика, хочу сказати, що доля і Батьківщина - єдині, тому й боляче, що розкидано нашого українського цвіту по всьому світу. Помолюся: Господи! На зламі оцих сторіч : Україну, мою державу, вознеси й возвелич.

Із вдячністю в серці...

Кожен школяр у моєму віці думає про своє майбутнє і піклується про знання, що стануть потрібними йому в житті. Я усвідомлюю, що громадянин держави повинен оберігати й любити традиції та духовні цінності свого народу. Одним із найбільших багатств нашої Батьківщини є її мова. Конкурс з української мови імені Петра Яцика став для мене невичерпним джерелом знань, що кожного року наповнюють натхненням і творчістю. Хочу висловити безмежну вдячність усім фундаторам та меценатам конкурсу, що змогли дати шанс проявити себе учням багатьох країн світу і мені також, бо ж перемога у трьох конкурсах поспіль зробила щасливою не тільки мене, а й мою родину, друзів, учителів, які вболівали за мій успіх.
Свою любов до рідної мови і Батьківщини виклала у такі поетичні рядки:

Учениця 7-А класу
Житомирського екологічного ліцею № 24
Савчук Анна

Намалюю свято відродження мови української