Ліга українських меценатів

Розмова про перебіг Десятого міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика з головним меценатом конкурсу, президентом Ліги українських меценатів, головою Наглядової ради ЗАТ "Фармацевтична фірма "Дарниця" Володимиром Загорієм
- Ювілейний, десятий, конкурс з української мови імені Петра Яцика нині впевнено крокує Україною. Цього разу в ін стартував у Миколаєві, але розпочався через епідемію грипу не традиційно, 9 листопада, у День української писемності, а на початку грудня. Відповідно посунулися у часі і терміни його проведення, але завершується він вчасно, без жодних часових зсувів... Перебіг конкурсу припав на найгарячіші політичні події - на українських теренах у розпалі президентська виборча кампанія. Чи впливає якось політична погода на конкурс, чи залежить він в якийсь спосіб від політичних баталій?
- Ми вже багато разів говорили про те, що конкурс не є розмінною монетою в ігрищах політиків. І ми це вже за десять років проходили не раз – вибори до Верховної ради, вибори Президента України... На чому можна найкраще попіаритися? Звичайно, на тому, що болить усім і нікого в нашій державі не залишає байдужим, – на мові. Як тільки не спекулювали на мовному питанні наші політики, яких тільки реверансів не робили у бік північного сусіда! Але минають чергові вибори – і в черговий раз мовна тема затихає, бо всі розуміють і на півночі, і на сході, і на заході, і на півдні України: державна мова в нас одна і вона - українська. А мова завжди визначальна, бо вона – один з найголовніших атрибутів будь-якої держави. Не раз політики зверталися до нас   під час виборчих перегонів з пропозицією встановити свої премії переможцям, виступити на наших багатолюдних церемоніях вшанування переможців у різних престижних залах столиці. Ми кожного разу відмовлялися і надалі відмовлятимемося від співпраці з будь-якими партіями. Ми – поза партіями і політиками. Там часто забагато суто людського бруду і того, що роз'єднає націю, а ми   маємо оберігати від цього наше молоде покоління хоча б у шкільних стінах і насамперед вкладати в молоді голови такі вічні цінності як любов до рідної землі, до рідної історії, до рідної культури, до рідної мови.
А щодо відкриття цьогорічного ювілейного конкурсу у місті корабелів – у Миколаєві, то я ним загалом задоволений. Відкриття хоч і було перенесено у зв'язку з грипом на грудень, але проходило у престижній залі обласного драмтеатру, за участю влади. Щоправда, подивувало те, що і у залі, і на сцені було мало саме тих, задля кого проводився цей захід, тобто школярів і студентів. Не побачили гості з Києва і мистецької частини у виконанні юних артистів Миколаївщини, як це було щороку у всіх обласних центрах України, де розпочинався черговий конкурс. Замість цього був цілком “дорослий” концерт для дорослих у виконанні професійних акторів місцевого театру. Мушу сказати, що це був добрий концерт, але - де юні таланти Миколаївщини, які мали б виступити перед такими ж юними глядачами, а потім представляти Миколаївщину на сцені столичного театру імені Івана Франка вже у Києві на закритті Десятого конкурсу, як це вже традиційно відбувалося впродовж дев'яти років. Подивувало, що освітянське міністерство не вислало на відкриття мовного марафону жодного свого високого представника. Виходило так, що спершу відкривати мовний турнір їздив міністр, потім – заступник, далі – нижчий чин. А нині, як бачите... Але це все те, що можна легко виправити наступного разу. Була б на те добра воля міністерських функціонерів. Головне, що конкурс розпочався, успішно крокує Україною і ось уже ми напередодні заключного, вирішального етапу.
До речі, знаково, що для земляків зачинателя нашого мовного турніру Петра Яцика старт ювілейного конкурсу став особливим. На його батьківщині, у селі Верхнє Синьовидне Сколівського району на Львівщині, конкурс було відкрито надзвичайно урочисто – саме так, як і годиться для події такого масштабу. Ініціатором його була заступник начальника головного управління освіти та науки Львівської обласної державної адміністрації Богдана Біляк. Цього дня тут відбулося багатолюдне віче за участю заступника голови Львівської обласної державної адміністрації Ігоря Держка, освітян, науковців, письменників, представників із Львівщини, місцевих мешканців, учнів. У Народному домі пройшов святковий урочистий концерт за участю освітянських та учнівських колективів. Цікаво, що учасники цьогорічного ювілейного конкурсу уперше отримали значки конкурсу. Начебто нічого аж такого, але це справді зворушує.
До речі, урочисті відкриття десятого конкурсу пройшли повсюдно, по всій Україні, в кожній області, в кожному місті й селі, в кожній школі. Знову й знову свої знання з державної мови перевіряють мільйони юних українців. І це не красиві, не образні слова, це – факт!
- Львівське радіо провело й Радіодиктант національної єдності, у якому взяли участь тисячі мешканців Львівщини...
- Традиційно практично в кожній школі та й у багатьох вищих навчальних закладах 9 листопада, у День української писемності та мови, конкурс розпочинався з Радіодиктанту національної єдності, який щороку проводило Українське радіо. Цей диктант писали якщо не мільйони, то принаймні десятки тисяч людей і серед них - армія школярів і студентів, учасників конкурсу. Добре, що на Львівщині спромоглися зорганізувати такий диктант самі, бо з якихось причин цей захід Українське радіо не провело. До Ліги меценатів було чимало телефонних дзвінків із запитанням: що сталося, чому цього року не було радіодиктанту? На що ми відповідали: це запитання не до нас, це запитання до керівників Українського радіо. Буде дуже прикро, якщо ми загубимо таку прекрасну патріотичну, націєтворчу акцію як Радіодиктант національної єдності. Я вже багато разів говорив про те, що такі диктанти є в багатьох країнах і вони виконують свою важливу місію. Хочу вірити, що Українське радіо цього року (може, вже восени, до початку одинадцятого марафону) таки проведе Радіодиктант, бо патріотичні справи треба робити гуртом, спільно, об'єднавшись.
- Конкурс, звісно, робить свою справу, але не можу втриматися від такого запитання, яке начебто не стосується теми нашої розмови... Суть його така. Нещодавно Юридична комісія Сейму Латвії утвердила в останньому читанні внесені кабінетом міністрів поправки до Кодексу адміністративних правопорушень, що передбачають збільшення мовних штрафів. Зокрема, штраф за наймасовіше порушення — невикористання в належному обсязі державної мови при виконанні професійних обов'язків . До речі, ці штрафи доволі відчутні – від 45 $ до 366 $ .    Цікаво, що посвідчення про знання державної латвійської мови повинні мати представники 1200 професій. Серед них навіть таксисти, двірники й екстрасенси. Щоправда, є винятки, коли таке посвідчення не вимагають, але це для розумово неповноцінних людей: існує навіть список хвороб (зокрема, це серйозні проблеми з пам”яттю та орієнтацією) для тих, кого можуть звільнити від складання іспиту з державної мови. У тому списку перераховано 87 порушень та 111 діагнозів. Центр державної мови накладає відповідні штрафи згідно спеціального розділу Кодексу адміністративних правопорушень. ЗМІ Латвії періодично інформують громадськість про те, кого було оштрафовано і за що. Наприклад, оштрафували: двох підприємців    за рекламні написи іноземною мовою, керівників підприємства за розсилку інформаційних електронних листів іноземною мовою, роботодавця за укладання угоди з таксистом, що не володіє державною мовою, кількох медсестер у державній лікарні за невикористання державної мови, власника магазину за продаж товару без інструкцій державною мовою, водіїв автобусів за невикористання державної мови... Цікаво, що “русскоязичноє насєлєніє” відразу назвало це “язиковой інквізіцієй” і спробою викликати міжнаціональну напругу...
– Навпаки, це має найбезпосередніший стосунок до теми нашої розмови – до конкурсу з української мови в Україні. Для будь-якого цивілізованого європейця така позиція держави нормальна, адже вона обороняє найцінніше, що у неї є, - мову. Ми вже багато разів говорили про те, що мова визначає націю. Є мова – є нація, немає мови – немає нації. Ми повторюємо це впродовж десяти років на всіх конкурсах і з усіх сцен. Латвійську націю визначає латвійська мова. І нація обороняється усіма можливими способами і методами. Інколи – аж до радикальних. Бо інакше не вбережеш власну ідентичність. До якої нації матимуть приналежність громадяни Латвії, якщо перейдуть на мову північного сусіда? Отож бо! А спробуйте влаштуватися на роботу у Німеччині без знання німецької мови. Чи у Франції... До речі, Франція в такий самий спосіб – за допомогою великих штрафів також оберігає державну мову від англійщини.
Ми нічого не маємо проти російської мови в Росії. Ми захоплюємося російськими письменниками і митцями. Але коли українцям на своїй землі впродовж століть нав'язують російську мову, українці обороняються. І наш конкурс - це одна зі спроб національної самооборони українців, як говорив свого часу індіанець за походженням і українець за духом Джеймс Мейс, даючи свої власні кошти на премії для переможців конкурсу.
- Нині на сайті Міністерства освіти і науки України з”явилося таке повідомлення: 26 січня 2010 року стартував IV етап X Міжнародного конкурсу iменi Петра Яцика для закордонних українців. І розміщені завдання для учасників Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (для шкіл української діаспори) 2009 -2010 н. р. Чи є вже інформація про те, скільки дітей і з яких країн змагатимуться у цьому мовному турнірі?
- Про це ми дізнаємося напередодні Дня незалежності України, коли надійдуть списки переможців з діаспори. Я переконаний, що й цього року ми матимемо переможців з Бельгії, Білорусі, Вірменії, Грузії, Іспанії, Казахстану, Молдови, Естонії, Португалії, Польщі, Фінляндіії, Росії (Татарстану, Єкатеринбурга, Томська, Петропавловська-Камчатського, Башкортостану), Словаччини, Чехіяї, Сербії, Туркменистану, Узбекистану, Румунії, Латвії,  Словенії,  Німеччини, США, Фінляндії, Швеції, Китаю... Це нині 27 країн світу. Переконаний, що цей список буде значно більшим. Традиційно ми передаємо для цих дітей бібліотечки і дипломи, які вони одержують в урочистій обстановці з рук відповідальних працівників посольств України. Участь дітей з інших країн у нашому конкурсі надзвичайно важлива, адже це прояв солідарності юних українців усього світу в обороні українського слова. Це свідчення того, що українська мова – це світова мова і українці з будь-якої країни, знаючи рідну мову, зможуть спілкуватися не за допомогою німецької, англійської чи китайської, а своєю.
Як захищено конкурс від корупції? Адже завжди є спокуса для когось з міністерських чиновників, хто має доступ до засекречених завдань на четвертий етап конкурсу, передати їх потрібним людям...
- Все може бути. Люди є люди. Був прецедент з оприлюдненням такого негативного факту у Міністерстві освіти і науки, був показовий приклад того, що буває за такі провини. Тож, сподіваюся, зроблені відповідні висновки відповідними людьми про те, що цього далі не варто робити. Винні були якщо не покарані, то принаймні відсторонені від цієї справи. Зрештою, у конкурсу є наглядова й опікунська ради, які контролюють проходження всіх етапів марафону впродовж десяти років. І не забуваймо, цей конкурс народжений не у кабінетах міністерств, не в адміністрації Президента чи   кулуарах Верховної ради. Він народжений з громадської ініціативи і цією громадськістю контролюється. Скільки вже змінилося за ці роки Президентів, Прем”єр-Міністрів і голів Верховної ради? А конкурс існує і набирає сили. І його масовість і престижність не залежить від того, прийшли їх привітати до театру імені Івана Франка чи не прийшли високопосадовці. Фінансує конкурс держава чи не фінансує. Хоча, звісно, такий конкурс держава має взяти цілковито під свою фінансову опіку...
- Ви згадали про наглядову і опікунську (яку очолюєте) ради. Що це за ради, хто до них входить і які функції кожної з них?
- Наглядова рада, ясна річ, існує для того, аби наглядати за перебігом конкурсу і бити на сполох за будь-якої проблеми. А тих проблем за десять років було чимало! Нині Наглядову раду очолює голова Київської організації Національної Спілки письменників України Віктор Баранов. А до Опікунської ради (вона відповідно опікується конкурсом і координує його роботу) ми запросили Героїв України Івана Драча, Бориса Олійника, академіків НАНУ Миколу Жулинського, Василя Кременя, Ярослава Яцкова, лауреатів Національної премії імені Тараса Шевченка Павла Мовчана, Любов Голоту, Петра Перебийноса...  
Зрештою, найголовніше завдання і опікунської, і наглядової рад насамперед не дати чиновникам приватизувати конкурс і в такий спосіб провадити його в режимі ручного управління. Такі опіка і нагляд за конкурсом упродовж десяти років дали результат: ми маємо сьогодні справді престижний масовий мовний марафон, у якому беруть участь мільйони юних українців. І якщо конкурс ще не може глобально впливати на мовну ситуацію в державі, то, переконаний, через кілька років на неї впливатимуть вже ті, хто сьогодні бере активну участь у цьому мовному турнірі.
- Після підсумкової прес-конференції в Укрінформі з нагоди завершення Дев»ятого конкурсу, де насамперед ішлося про те, що й досі немає фінансування від держави, члени наглядової ради вирішили листовно звернутися до Президента України, Прем’єр-міністра та Голови Верховної Ради з проханням надати конкурсу статус національного. Що може реально означати цей статус для мовного турніру і чи можливо це за наших регулярних виборчих перегонів?    
- На цього листа чиновники нам відповіли так: такий конкурс не може бути національним, адже він – міжнародний. Одне слово, абракадабра. Вони удали, що не розуміють постановки питання. А ми мали на увазі “національний” у тому розумінні, у якому надається цей статус вищим навчальним закладам чи культурним закладам і заходам. Передусім акцент тут стоїть на фінансово-економічному моменті, тобто це має бути гарантоване фінансування мовного турніру від держави. Бо ж жодної копійки від Міністерства культури і туризму за весь цей час організатори конкурсу не одержали, хоч фінансова підтримка його мала йти по лінії саме цього міністерства. Міністерство витрачало кошти, заадресовані йому саме на заходи,   буцімто спрямовані на підтримку української мови, але що це за заходи? Які вони? І де вони? Єдине, що робило міністерство – це надавало нам приміщення театру імені Івана Франка для закриття конкурсу. На всі ж інші наші апеляції очільники міністерства відмовчувалися. Виконавчий директор Ліги Михайло Слабошпицький неодноразово звертався до них і епістолярно, і зі сторінок ЗМІ, і з радіоефіру – глуха стіна мовчання.
 Це якось аж занадто дивно, адже був Указ Президента В. Ющенка «Про Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика» від 9 листопада 2007 року, де йшлося про щорічне виділення бюджетних коштів для організації та проведення конкурсу. 28 листопада 2007 року був виданий другий Указ Президента «Про деякі заходи щодо піднесення ролі української мови», де в пункті 1 зазначено: «Заснувати, починаючи з 2008 року, 14 щорічних стипендій Президента України переможцям Міжнародного конкурсу з української мови ім. Петра Яцика». А в останні дні грудня 2007 року з’явилася Постанова Кабінету Міністрів України, де записано: «Стипендії Президента України переможцям Міжнародного конкурсу з української мови ім. П. Яцика виплачуються у розмірі 4,375 мінімальної академічної стипендії студентів вищих навчальних закладів ІІІ — ІV рівнів акредитації». А в результаті у травні на сцені театру імені Івана Франка переможці – школярі і студенти – знову одержували премії з фонду Ліги українських меценатів, бо кабінет міністрів не перерахував гроші на премії.
– В Україні відбулися чергові вибори та ще й на додаток - економічна криза. “Дарниця” щойно вийшла з облоги рейдерів, але Ви, Володимире Антоновичу, залишаєтеся головним меценатом конкурсу. Попри всі складності дев”ятий конкурс був в основному профінансований Вами. Схоже на те, що й десятий, ювілейний фінансуватиме також “Дарниця”. Чи підтримали інші меценати десятий конкурс і, зокрема, чи є меценати з діаспори?
- Ми – серйозні люди і приймаємо серйозні рішення. Можливо, хтось може сьогодні сказати одне, завтра інше, а післязавтра взагалі не згадати про власні зобов”язання. У нас є пріоритет – це українська мова, яка має стати у цій державі господинею. Тому ми все робимо для того, аби конкурс жив. Довкола нас нині є ядро достойних людей, патріотів, яких час перевірив на надійність і які підтримують наш турнір. Для тих, хто цікавиться конкурсом, їхні імена добре відомі. З року в рік вони надсилають кошти на конкурс, цікавляться ним, переймаються його проблемами. Ці імена добре відомі й нашим конкурсантам, адже на дипломах переможців стоять прізвища тих, хто надав кошти на кожну премію. Знає ці імена й громадськість, адже їх називають журналісти у своїх статтях чи у радіо- й телепрограмах. Насамперед хочеться назвати українців з діаспори: Союз українок Австралії (голова Х. Сивенька-Бейлі, секретар В. Домазар), Крайові управи ветеранів дивізії «Галичина» США (голова П. Буняк), Австралії (Т. Андрушко), Фундація імені І. Багряного (голова Г. Воскобійник, скарбник О. Коновал), Л. Ліщина та О. Харченко з Канадського Торонто (меценати всіх десяти конкурсів), а поряд із ними також українці з Торонто — Р. Колісник, С. Ключник, А. Коморовський, М. Фішер-Слиж, подружжя Татарків із США, Леся Ткач з Австралії... Не можу не назвати й меценатів з України - АТ «Оболонь» (почесний президент О. Слободян), Президентський фонд Леоніда Кучми «Україна», АТ «Ексімед» (голова О. Огороднійчук), АКБ «Експрес-банк» (голова правління О. Чуліцька), редакція газети «Ваше здоров’я» (головний редактор М. Берник), донька президента УГВР  Кирила Осьмака Н. Осьмак. Невідомо досі, яку фінансову участь візьме в тому держава.
- Яким буде заключний акорд ювілейного конкурсу?
- Традиційно урочистим і велелюдним. Буде багато знаних людей. Будуть святкові і щасливі переможці та їхні вчителі й батьки. Хочеться сподіватися, що й керівники держави прийдуть нарешті в театр. Відстань від печерських пагорбів до театру ім. І. Франка недалека, але наші владці за п'ять років ніяк не змогли її подолати. Ставимо їм за приклад президента Леоніда Кучму, який особисто вітав і нагороджував переможців нашого конкурсу. Буде чудовий концерт у виконанні молодих митців. Все буде так, як треба щоб було за такої оказії. Ми любимо цей день, коли завершується черговий конкурс, а на обрії вже майоріє новий. І ми чекаємо на нього... 

   Розмовляла Світлана Короненко