|
 Рідко бувають такі доброзичливі та життєрадісні люди. Кожен, кому пощастило знатися з Катериною Ватуляк, мав відчуття приємності. Її увага до людини, постійна готовність зробити добру справу кожному сприймалася як справді добрий виняток у наших жорстких і далеко не сентиментальних буднях. Сьогодні всі ми надто належимо прагматизму, суєті, під впливом яких часто емігруємо в шкаралущу егоїзму. І в цьому розумінні Катерина лишалася прекрасно старомодною людиною, яка готовно сповідувала альтруїстичні імперативи.
Її добре знала вся книжкова Україна. Зі своїм чоловіком Михайлом заснувала фірму "Книжкові джерела". Єдину за такими масштабами в усій Україні. Уявімо собі: понад 50 тисяч назв! Ця гуртівня постачає видання в книготоргівлю Галичини, Волині й Закарпаття. З Ватуляками працюють кілька сотень видавництв, сотні книжкових магазинів. Такого, як вони організували на Львівщині, немає в жодній області України. Вони проводять цілорічний фестиваль "Рідне слово, Богом дане". У кожному районі області відбувається виставка-ярмарок, що перетворюється (перепрошую за патетику) на справжнє свято книги. Ватуляки запрошують на фестиваль письменників із різних областей України. Є поміж них і метри, і неофіти слова. Держава чи великі громадські організації чогось подібного не роблять. Для того, щоб любити це і робити це, треба просто бути Ватуляками. Не випадково ця родина приязнювала з багатьма письменниками.
Катерина справді любила книжку. Як натхненний мисливець на полюванні вистежував здобич, так вишукувала вона кожне нове видання; без неї не минали жодна книжкова виставка, жоден форум видавців. Вона була в курсі всіх книжкових новин. Вона була людиною книги і для книги. Саме на таких, як мовиться, і тримається ця справа.
Важко усвідомити, що Катерини Ватуляк уже не буде поміж нас. Син і донька втратили свою золоту матір. Онук і внука – бабусю. А наш друг Михайло – дорогу дружину.
Хай буде пухом тобі земля, незабутня наша Катерино...
Михайло Слабошпицький
|
Ліга українських меценатів
