Ліга українських меценатів

Два інтерв'ю на одну тему

На запитання нашого кореспондента відповідають президент Ліги українських меценатів, голова наглядової ради АТ "Фармацевтична фірма "Дарниця" Володимир Загорій та виконавчий директор Ліги, співголова координаційної ради Міжнародного конкурсу з української мови ім. П. Яцика Михайло Слабошпицький – двоє з головних дійових осіб з-поміж організаторів патріотичного мовного марафону.

Володимир Загорій: "Щоб і вони взяли участь..."

Кор. Володимире Антоновичу, скажіть, будь ласка, з яким почуттям ідете ви до фінішу десятого мовного турніру.
 В. З. Я особисто маю відчуття людини, що виконала свої зобов'язання. Мало сказати: десятий конкурс був особливо складним (думаю, на всіх його колізіях конкретно зупиниться виконавчий директор Ліги Михайло Слабошпицький). Було – й до сьогодні залишається – відчуття тривоги за долю цього масштабного, без будь-якого перебільшення можна сказати, безпрецедентного національного заходу. Це ж не жарт – понад п'ять мільйонів учасників! Тривога, переконаний, не безпричинна, бо аж надто багато маємо симптомів, які виказують: влада в Україні відвертається від питань національного будівництва, а також не хоче по-справжньому підтримувати національно важливі проекти, які беззаперечно зміцнюють Українську державу.
 Кор. Не ви один говорите про це. Ваш голос – один із хору голосів стривожених діячів культури й освіти. Вам, очевидно, це ще видніше за інших крізь призму ставлення влади до конкурсу.
В. З. Так. Хоча навіть не можу сказати, щоб я зафіксував якесь чітко виражене ставлення до нашого проекту. Здається, ставлення не видно ніякого. Виникає враження, що влада конкурсу ім. Петра Яцика взагалі не помічає. Може, воно так і насправді є...
Кор. Важко в те повірити. Адже всі ці десять років про конкурс широко мовилося в ЗМІ, він, можна сказати, присутній у свідомості суспільства. Адже в його вир втягнені не тільки безпосередні учасники – про нього знають їхні батьки, до нього причетні вчителі, працівники різного рангу освітянських управлінь і т. ін.
В. З. Таким чином набирається ще більша кількість людей, аніж самі учасники мовного марафону. Мені доводиться зустрічатися з багатьма зовсім далекими від цієї справи, котрі, виявляється, не просто чули, а навіть добре знають – аж до подробиць – про наш конкурс. Зрештою, ми свого часу зверталися до Віктора Януковича як до прем'єра (в час президентства Леоніда Кучми) з проханням посприяти тому, щоб із премій переможців і призерів мовного турніру держава не брала податки. Тоді ця тема навіть пройшла окремим пунктом на засіданні кабінету міністрів...
Кор. І чи це дало якісь позитивні результати?
В. З. Дало. Не знаю, хто був вирішальним для цього, оскільки ми зверталися з відкритими листами і до Президента, і до прем'єр-міністра, і до голови Верховної Ради, прохаючи їх зарадити у тій справі, – і врешті преміальний фонд конкурсу було виведено з-під оподаткування. Такою була ухвала Верховної Ради. І здається мені, що з цим клопотанням до неї тоді звернувся кабінет міністрів. В кожнім разі, це було великою нашою перемогою. Бо ж кілька конкурсів підряд держава забирала з премій податок. Виходила дуже неприємна ситуація: меценат із діаспори (тоді їх у нас було більше, аніж тутешніх), який фінансував свої премії, вже сплатив належні податки в своїй країні, а тут із тих же грошей іще раз забирають податки. В усіх розуміннях це було нелогічно й несправедливо.
Кор. А що ж, на вашу думку, буде далі з конкурсом?
В. З. Є три варіанти його майбутнього. Перший: влада активно підтримує його. Виплачує президентські стипендії переможцям, бере на себе частину адміністративних витрат (відрядження членів наглядової ради й представників оргкомітету конкурсу в області, кошт виготовлення дипломів, афіш, запрошень і т. д.), які досі повністю були на наших плечах, позиціює мовний турнір як важливого значення державну справу. Другий: усе лишається так, як і було донині – влада і ніби підтримує конкурс, і ніби не підтримує. Третій: влада цілковито не підтримує цей захід, послідовно ігнорує його.
Кор. А чи може бути так, що влада заборонить конкурс?
В. З. Такого я не припускаю. Адже за конкурсом стоїть стільки людей.
Кор. А якщо міністерство освіти і науки – партнер Ліги українських меценатів раптом вийде зі співорганізаторів турніру?
В. З. А чому воно має раптом виходити зі співорганізаторів?
Кор. Нові віяння з владних кабінетів – і освітянського міністерства особливо – наводять і на такі думки.
В. З. Це було б вельми нерозумним кроком із боку керівництва міністерства і дуже загострило б і так гостру ситуацію довкола керівництва саме цього міністерства.
Кор. Хто з високих осіб має бути на закритті конкурсу в театрі ім. Івана Франка?
В. З. Ми запросили Президента Януковича, але буде він чи не буде – невідомо.
Кор. А чому жодного разу не був на таких урочистих заходах Президент Ющенко?
В. З. Це запитання не до мене, а до нього. Ми постійно запрошували його, але...
Кор. Певно, як і щороку, до театру прийде багато відомих українських діячів?
В. З. Так. Ми запрошуємо тих, чиї імена широко знані в Україні. Тут і діячі літератури (перші два роки до зали з мудрими словами звертався класик української літератури Павло Загребельний, який високо цінував Петра Яцика, а Яцик із незмінним пієтетом ставився до письменника); тут і видатні вчені, деякі з них мають безпосереднє відношення до конкурсу (наприклад, академік Ярослав Яцків, який належить до "хрещених батьків" турніру – це з його легкої руки наш конкурс міжнародний, бо таким означив його статус тодішній перший заступник міністра освіти і науки Ярослав Яцків); тут і народні депутати й громадські діячі, меценати... Одне слово – повний партер імен-зірок. Їх справді цікаво бачити вчителям і школярам та студентам, які прибули сюди з усіх усюд. Одне слово, всі зірки й прапори – до нас на свято.
Кор. До речі, про прапори. Чи знову будуть на сцені прапори тих країн, де проходить конкурс імені Яцика?
В. З. Так. Це живе нагадування: міжнародний статус нашого марафону – не красива вигадка. Це жива реальність. Уявімо собі: мовний турнір – у двадцяти семи державах.
Кор. Чого ви хотіли побажати конкурсові?
В. З. Щоб у ньому взяли участь народні депутати, міністри й усякі інші високі функціонери. Щоб ми побачили рівень їхнього володіння державною мовою...

Михайло Слабошпицький: "Вже плануємо одинадцятий..."

Кор. Десятий конкурс – це вже перший ювілей. А ювілей – це й нагода пригадати, як воно починалося...
М. С. Починалося з того, що на зборах Ліги неоднораз говорилося про мовну ситуацію в Україні. Якось Юрій Шимко, екс-президент Світового конгресу українців, що приїхав на збори як представник члена Ліги Юрія Ємця (той не зміг особисто брати участь у засіданні) запропонував Петрові Яцику більше підтримувати українську мову. Яцик фінансував у Канаді чимало українських проектів (досить бодай згадати англійський переклад "Історії України-Руси" Михайла Грушевського чи українські студії в Гарвардськиму, Альбертському й Лондонськиму університетах), а ось ніяких спеціально присвячених саме українській мові проектів у нього не було.У відповідь на Шимкову пропозицію він одразу ж висловив ідею: треба організувати змагання школярів з української мови. І щоб переможці одержували високі грошові нагороди. Щоб фінансова частина премії підтверджувала: українська мова – це справа дуже важлива і знання її – коштовні. Потім на Яцика неоднораз нападали: от, мовляв, цей капіталіст американізує справу, хай діти з почуття патріотизму вивчають мову. На що Яцик відповідав: а де ж у дітей патріотизм візьметься, якщо його часто немає ні в батьків, ні в учителів, ані в державних достойників? Це вже нині всі погодилися з грошовими нагородами, а перші роки конкурсу позначені полемікою багатьох із Яциком, який незмінно стояв на своєму: тільки великі грошові премії переможцям! І, як показав час, рація була за ним. І сьогодні вже ніхто з того приводу не дискутує.
Кор. Звідки взявся саме такий сценарій конкурсу?
М. С. Його ми виробили разом із тодішнім виконавчим директором Освітньої фундації Петра Яцика Марком Стехом. За якийсь тиждень у Торонто зібралися канадські члени Ліги, і ми виклали їм концепцію та сценарій такого мовного марафону. На загальних зборах Ліги в Києві за цей проект усі висловилися одноголосно. Далі ми оприлюднили нашу ідею в міністерстві освіти й науки, де її прихильно зустрів тодішній міністр Василь Кремень. До речі, він – єдиний із усіх міністрів освіти, який особисто їздив відкривати конкурси і який справді послідовно цим проектом опікувався.
Кор. У пресі писалося, що Петро Яцик заповів на конкурс мільйони доларів...
М. С. Це прекрасна легенда. Нічого спеціально на конкурс він не заповідав. Чи не встиг заповісти. Він був щасливий, що цей проект ми почали втілювати. Нагадаю, що Яцик побував тільки на закритті першого турніру. Разом із тодішнім президентом Леонідом Кучмою та Павлом Загребельним вони вітали конкурсантів травневого дня 2000-го року в столичній філармонії. Можна тільки уявити всі ті почуття, які сповнили душу канадського бізнесмена й українського емігранта та мецената, коли він не міг стримати сліз. Уже потім сказав: дякую Богові, що дожив до цього дня. Він особливо пишався конкурсом. Адже це наймасовіший із усіх його проектів. Яцик раптово помер за дев'ять днів до початку другого турніру...
Кор. Отже, дев'ять конкурсів без Петра Яцика...
М. С. Кілька турнірів підтримувала Освітня фундація Петра Яцика, очолювана його донькою Надією. Потім донька мецената зняла з себе будь-яку відповідальність за долю конкурсу, який носить ім'я її батька. Мені важко зрозуміти її вчинок. Звичайно, в неї є свої резони, але для нас вони звучать геть не переконливо.
Злі язики в Україні поширюють свої фантастичні версії конфлікту Ліги меценатів і Надії Яцик. Так хочеться декому когось очорнити і в такий спосіб вивищитися. Але сьогодні маємо в Україні саме таку оціально-моральну ситуацію, в якій індивідові значно охочіше повірити в щось погане, й не совісно вдаватися до якихось інсинуацій чи наклепів. Окрім того, як з'ясувалося, в нашого конкурсу є чимало недоброзичливців, які борються з ним усіма можливими засобами. Як борються з самою українською ідеєю, українською справою. Зрештою, це – окрема тема. Я торкнувся її лише задля того, щоб нагадати контекст, у якому ми живемо й працюємо.
Кожна важлива національна справа зазнає найрізноманітніших атак з метою дискредитації її.
Кор. Конкурс – це велика організаційна робота. Як із цим дає раду невеличка виконавча дирекція Ліги?
М. С. Окрім працівників Інституту інноваційних технологій та змісту освіти, які від перших кроків конкурсу перманентно опікуються ним, це ціла армія вчителів у різних куточках України, які працюють у турнірі. Без них таке масштабне дійство просто не було б можливим. Як і неможливим був би він без такої послідовної підтримки цілою плеядою справді національно стурбованих журналістів. Користуючись цією нагодою, хочу щиро подякувати їм. Хай прозвучать ці імена: перший заступник головного редактора "Освіти України" Марія Корюненко, заступник головного редактора "Літературної України" Сергій Козак, головний редактор Всесвітньої служби радіо "Україна" Микола Мариненко, головний редактор освітніх та дитячих програм Національної радіокомпанії Лариса Тарасова, головний редактор "Слова Просвіти" Любов Голота; є видання поза столицею, які з дивовижною активністю й послідовністю зверталися до теми конкурсу. Це редагований поетом Дмитром Івановим (і до речі цьогорічним лауреатом Шевченківської премії) "Гарт" у Чернігові, це луцькі газети "Віче-інформ", де головним редактором Василь Простопчук та "Сім`я і дім", що її редагує Іван Корсак. Обидва редактори – члени спілки письменників. З усіх російськомовних газет в Україні співчутливо про мовний турнір писали тільки "Київські відомості" (певно, лише завдяки ініціативі поета Станіслава Бондаренка).
Не останнє значення для конкурсу мають і його опікунська та наглядова ради. Опікунська представляє патріотичний марафон перед громадськістю та владою. Її очолює президент Ліги меценатів Володимир Загорій, а до неї входять такі авторитетні постаті, як (поминаю тут голосні титули) Іван Драч, Борис Олійник. Ярослав Яцків, Василь Кремень, Микола Жулинський, Павло Мовчан, Любов Голота, Петро Перебийніс, Юрій Кузнецов. Наглядову раду, яка розглядає конфліктні ситуації, очолює Віктор Баранов. Ціла група письменників неоднораз була нашими представниками на обласних етапах марафону. Я хочу з вдячністю назвати ці імена: Лідія Рибенко (Рівне), Ніна Горик (Луцьк), Олена Гаран (Полтава), Іван Низовий та Олексій Неживий (Луганськ), Данило Кононенко (Крим). Ще дуже багато зробив на Дніпропетровщині Олексій Лазько зі своїм благодійним фондом та Інститутом Україніки.
Кор. А роль меценатів з-поза Ліги?
М. С. Вона просто безцінна. Ось, скажімо, Станлі Пітерсон (до речі, почесний член Ліги) з Торонто. Він давав на конкурс то по 55 тисяч доларів, то 70, а потім одного разу навіть було 120 тисяч! Остання сума – це значно більше, аніж усі кошти безпосередньо фундації Петра Яцика за всі конкурси, в яких вона брала участь. Річ у тому, що в Канаді ідея мовного турніру зустріла конкретну підтримку багатьох людей, які почали жертвувати кошти на премії. Вони надсилали чеки до згадуваної фундації, на які одержували відповідні довідки для податкових служб.
У Канаді держава заохочує благодійництво. Кожен, хто пожертвував на якусь богоугодну справу, не сплачує жодних податків із половини пожертвуваної суми. Саме завдяки цьому там реалізується так багато культурних та науково-освітніх проектів. Досить бодай згадати про існування численних українських інституцій та фундацій – це все тримається на благодійних коштах.
Але повернемося до меценатів нашого конкурсу. Ось уже котрий турнір підряд головний його меценат – АТ "Фармацевтична фірма "Дарниця". Недавній її генеральний директор, а нині голова наглядової Ради Володимир Загорій, він же й президент Ліги українських меценатів, опікується конкурсом від самісінького його початку не тільки фінансово, а й організаційно. А ще при цій нагоді треба сказати: саме фармацевтична фірма "Дарниця" постійно впродовж цих десяти років надає свій транспорт для всіх поїздок виконавчої дирекції Ліги, журналістів, членів опікунської та наглядової ради в області. Якщо все те перевести в кошти, то, погодьтеся, вийде також дуже поважна сума, яка офіційно ніде не значиться в реєстрах конкурсу.
Потужним меценатом конкурсу зарекомендувало себе АТ "Оболонь", очолюване відомим політичним і громадським діячем Олександром Слободяном. Національний виробник підтримує національний проект. А поряд із ним – АТ "Ексімед", де генеральним директором Олександр Огороднійчук (до речі, член Ліги), АКБ "Експрес-банк" (голова правління Олена Чуліцька). Ось уже вкотре виплачує конкурсантам премії імені свого батька Кирила Осьмака – президента Української Головної Визвольної Ради Наталя Осьмак (ці відзнаки одержують здебільшого курсанти військових навчальних закладів). Усі десять конкурсів мають мецената в особі Леоніда Ліщини з Торонто. Регулярно жертвували на наш проект кошти Роман Колісник, Марія Фішер-Слиж, Святослав Ключник, Олександр Харченко й Тамара Яровенко (також усі з Торонто). Здається, жоден конкурс не відбувся без премій подружжя Татарків зі США. Окрема тема – крайові управи ветеранів Української дивізії "Галичина" зі США (голова Петро Буняк) та Австралії (голова Теодозій Андрушко). А поряд із ними – ще одна доброчинна організація – Союх українок Австралії (голова Христина Сивенька-Бейлі, скарбник Валентина Домазар); премії австралійських "союзянок" упродовж цих років одержували школярі й студенти з різних куточків України.
І, звичайно ж, одна з найавторитетніших українських фундацій у діаспорі – Фундація імені Івана Багряного (голова Галина Воскобійник, скарбник Олексій Коновал) – колективний член Ліги українських меценатів. Ми постійно відчуваємо від фундації відчутну допомогу. До речі, фундація також підтримувала й диктант національної єдності на Українському радіо. Шкода, що він не відбувся торік. Щось на радіо не спрацювало. Конкретної причини не знаю.
Кор. Яке майбутнє конкурсу?
М. С. Я переконаний: ніяка політична погода його не перекреслить. Він – буде. Ми вже плануємо одинадцятий. І в День української писемності –9 листопада – врочисто розпочнеться він на Дніпропетровщині.

Розмовляла
Світлана Короненко