
|
У Торонто презентовано книжку Михайла Слабошпицького "Доброчинна Євгенія, або Повість про людське призначення", яка щойно побачила світ у тамтешньому видавництві Отців Василіян
Ця книжка – про людину високої життєвої місії, про дивовижну біографію. Євгенія Пастернак – добре знана в Північній Америці особа. Вона – виконавчий (в діаспорі це звучить як екзекутивний) директор Пансіонів імені Івана Франка. Тобто Українського дому для старших. Майже півстоліття тому ця тендітна жінка взялася реалізувати ідею справді національного закладу для старших людей. Згідно з її доктриною, на старість люди забувають вивчену мову й мовби повертаються до свого мовного – і не тільки мовного – першоваріанту особистості. Це дуже важливо за умов існування наших людей в еміграції. Чимало з них стають надзвичайно самотніми в літньому віці. І в США, і в Канаді, як правило, батьки й діти живуть окремо. В українській – принаймні донедавній – традиції було навпаки. Але, як мовиться, чужий край диктує звичай.
Ідея національного закладу для старших людей блискуче втілена в життя. Перший і незмінний виконавчий директор Пансіонів імені Франка доктор Євгенія Пастернак уособлює унікальний тип людини, яка підпорядкувала своє життя благородній меті й утвердила важливу для всієї української громади Канади ідею. Слідом за українцями свої етнічні доми почали творити представники багатьох національностей (а їх багато, оскільки Канада – країна емігрантів).
Усе це докладно й цікаво змальовано в біографічній книжці Михайла Слабошпицького "Доброчинна Євгенія, або Повість про людське призначення", яка побачила світ у Канаді. У передмові до книжки президент Ліги українських меценатів Володимир Загорій пише, що такі люди, як Євгенія Пастернак – це справжній скарб, “золотий запас нації”. До речі, пані Пастернак – лауреат премії імені Євгена Чикаленка, якою Ліга українських меценатів нагороджує видатних добротворців. Саме з подання Ліги Святійший Патріарх Філарет нагородив її орденом св. Варвари Великомучениці.
Відомий автор документального жанру зумів вибудувати свою розповідь про Євгенію Пастернак не тільки як особливо цікаву сторінку з життя української політичної еміграції, яка зуміла витворити чи не всі складові інфраструктури національної держави поза Україною. Це книжка про "великий ісход" тих, хто не заходів жити під радянською займанщиною і вибрав свободу. Про світове українство вчора й сьогодні. Про обов'язок людський перед собою і перед іншими. Про життя поза Україною, але з Україною в душі. Про те, чому і до кого приходить життєвий успіх. А також про обов'язок сильніших індивідів перед слабшими. Окремою темою проходить у книжці добре знана авторові тема меценатства, до якої героїня має найбезпосереднішу причетність.
У своїх біографічних та документальних книжках М.Слабошпицький зарекомендував себе справді цікавим оповідачем, що вміє цінувати факти й колекціонувати промовисті соціальні й психологічні подробиці. Нова його праця – не виняток. У ній одразу ж пізнаємо цього автора за його "фірмовими" стилістичними прийомами.
Оповідаючи про життя Євгенії Пастернак, М.Слабошпицький виходить на чимало важливих проблем людського існування: індивід і суспільство, еміграція і Батьківщина, милосердя й обов'язок, егоїзм молодості і самотність старості. Геронтологія і соціальна психологія, історія української діаспори й досягнення українців у житті – поза Україною дають авторові багато матеріалу для роздумів та повчальних узагальнень.
"Доброчинна Євгенія, або Повість про людське призначення" поповнила портретну літературну галерею видатних українців, що їх створив Михайло
Слабошпицький.
Світлана Соболевська
|