Ліга українських меценатів

Українську треба підтримувати

 Сьогодні так багато розмов про те, що начебто відбувається насильницька українізація. Усе це – політеси тих, хто, борючись за владу, намагається заручитися підтримкою певного сегмента електорату. Так, саме наші політики почали розігрувати мовну карту й спекуляції саме на мові і до сьогодні зайшли вже так далеко. Громадськість має зупинити ці спекуляції. Те, про що належить говорити вченим і педагогам, хай залишається для вчених і педагогів. Політикам треба думати й говорити про те, як поліпшити життя людей, щоб саме якість життя стала реальністю.
 Українську мову в Україні треба підтримувати. Це беззаперечно: вона ще не набула соціальної престижності, яка стоїть саме за державною мовою. В цьому винна і влада різних часів, і самі українці, які відверталися й відвертаються від рідної мови. Це також беззаперечно, хоч би скільки хто кивав на когось іншого. Я маю чимало спостережень та аргументів із Естонії, де я народився і виріс. Спостережень саме в розрізі мовного питання. Тому говорю про українську мовну ситуацію передовсім крізь призму естонського досвіду. Це дуже повчальна й цікава тема для окремої – дуже докладної – розмови.
 Цей конкурс важливий ще й тим, що в ньому, крім виховання почуття поваги до державної мови, ще раз недвозначно наголошується пріоритетність знань взагалі, школярів і студентів закликають і заохочують вчитися взагалі. Тобто організатори престижного й популярного інтелектуального марафону, яким є конкурс, роблять те, що перестали робити наші комерціалізовані й порно-гламуризовані ЗМІ.
 Тому це подія надзвичайної важливості в усьому освітньо-виховному процесі нашої країни.

Володимир Берсенєв,
директор Інституту проблем болю,
меценат конкурсу

Українська справа, українська мова переможуть

 Ніби й трохи некоректно так говорити, але для справи доведеться сказати: якби патріотична громадськість в Україні докладала стільки сил для відстоювання прав і престижу української мови, як це впродовж стількох десятиліть робить політична еміграція в Америці, Канаді, Британії, Франції, Австралії, Бразилії, Аргентині, то мовна ситуація в Українській державі була б значно відрадніша. Ці зусилля треба подесятирити. І резерви для цього довго шукати не треба. Вони, як мовиться, буквально під руками. Під "парасолею" конкурсу мають згрупуватися всі національно-патріотичні сили. Якщо кожен із нас зробить щось корисне для патріотичного мовного турніру, то це принесе важливі досягнення не тільки конкурсу, а й усій українській громаді.
 Це дуже важливо, що Міжнародним конкурсом з української мови імені П. Яцика опікуються Українська православна церква Київського патріархату й Українська греко-католицька церква. В такий спосіб ставиться для всього суспільства виразний наголос: цей конкурс – справді Богоугодна справа. А тому кожен, хто має віру, совість і національну честь, має підтримувати її.
 Користуючись нагодою скажу: це така приємність бачити щасливі юні обличчя на святі української мови, яким стають щорічні церемонії закриття чергового конкурсу в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка. Я твердо переконаний: той, хто там побував, хто відчув цю атмосферу, не має жодний сумнівів: українська справа й українська мова в Україні – переможуть.

Рафаїл Турконяк, архимандрит
Української греко-католицької церкви,
лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка,
член Ліги українських меценатів

Світла, благородна справа

 Сказати, що Українська держава – дуже неуважна до підростаючого покоління – це навіть ще не все сказати. Де, в якій європейській країні стільки безпритульних дітей? Стільки сиріт (буває, що й при живих батьках)? Стільки малолітніх подружилися з наркотиками, алкоголем, нікотином...
 Спитаєте, а при чому тут держава? Відповім – а при тому, що живемо в епоху найперше кризи духовної, моральної, коли для дітей, крім справжньої опіки, немає з-поміж усього дорослого життя і дорослих дійових осіб жодних позитивних прикладів для дітей. Цинізм, аморальність, хамство, мародерство – усе це творить у нашому суспільстві отруйний мікроклімат, який згубно впливає на не зміцнілі дитячі душі. Ніхто не зможе мені заперечити: в такі, як у нас часи, в таких умовах кількість знедолених і нещасних дітей множиться.
 Ми, дорослі, незалежно від того, хто є хто, маємо перед дітьми обов'язок, якого не відміняв ніхто і ніщо не може скасувати його. Цей обов'язок – допомогти їм прийти в доросле життя здоровими фізично і морально, освіченими, з відповідними морально-естетичними мотиваціями. А ще – це вже й в інтересах держави – справжніми патріотами. І, на мою думку, риси патріотизму формує в юних цей конкурс, який прищеплює любов до державної мови, підносить її статус.
 Не випадково в народі мовиться: громада – велика сила. Громада людей цю справу зініціювала й розпочала. Громадськість, її жорсткий контроль не дали змоги функціонерам і чиновникам перепсувати цю важливу справу на свій копил. Оберегли принципові люди конкурс і від наполегливих спроб його скомпурувати. Все в ньому відбувається чесно і прозоро. І це справді велике й важливе досягнення. Це світла справа на тлі багатьох наших похмурих справ.

 ***

Я твердо переконаний: будь-які заходи, спрямовані на піднесення престижу освіти для юних, - справді неоціненні. Українська держава має показувати школярам та студентам, що вона зацікавлена в їхніх знаннях, що вона всіма можливими способами заохочує їх вчитися. Що від їхньої освіченості однаковою мірою залежать і їхнє майбутнє, й національна безпека України. На жаль, саме держава в цьому розумінні похвалитися системністю та соціальною престижністю таких заходів не може. Це добре, що є всякі олімпіади, які визначають успішніших із різних шкільних предметів. Але коло їхніх учасників дуже обмежене. Натомість Міжнародний конкурс з української мови імені П.Яцика - абсолютно унікальний у своєму роді - може похвалитися такою дорогоцінною масовістю, невигаданою популярністю і престижністю.
   Мовний конкурс - це не тільки мова /хоча він недвозначно наголошує на важливості державної мови в державі/. Це й загальнонаціональне, справді патріотичне виховання. Важливо, що організатори залучили до проведення різних етапів конкурсу десятки найвідоміших людей України - видатних письменників, академіків, громадських і культурних діячів, а також меценатів, які взяли на себе головні витрати турніру. Важливо й те, що організатори його не допустили того, щоб конкурс приватизували скорумповані чиновники, що його не "підгребли" під себе політики, які повсюдно шукають нагоди пропіаритися.
   Десять конкурсів - це таки велика перемога меценатів та нашої патріотичної громадськості. Це дорогоцінний приклад цілеспрямованості та наполегливості організаторів мовного марафону. Бо ж так багато всяких важливих проектів за цей час було обнародувано й уже до сьогодні не просто провалено, а й узагалі забуто.

Іван Суслов,
директор агрокорпорації "Сквира",
Київська область,
член Ліги українських меценатів

Роль націєтворча

Добре пам'ятаю, яким радим був світлої пам'яті Петро Яцик після першого конкурсу. Ентузіазм його учасників та масштаб мовного турніру перевершили найсміливіші сподівання мецената. Яцик виношував ідею ось такого марафону, радився з людьми, чекав од них підтримки й одержав її. Його підтримали найвідоміші представники українських організацій Канади. Яциків заклик до українців Канади знайшов найширшу підтримку – відразу ж зголосилося кількадесят благодійників, які встановили свої премії переможцям і призерам конкурсу.
 Коли Яцика раптово не стало (за кілька днів до початку другого конкурсу), з'явилося чимало людей, які замість квітів на могила мецената (є в нас така прекрасна традиція) дали кошти на преміальний фонд мовного турніру. І він – наскільки я знаю – відбувся просто тріумфально. До речі, тоді ж цей інтелектуальний марафон, що відразу ж став і популярним, і престижним, був майже тотально підтриманий українцями Канади та США, які виразно висловили цим схвалення самої ідеї такого широкомасштабного національного заходу, а також ушанували пам'ять Петра Яцика.
 І ось уже десять років триває ця беззаперечно патріотична акція. Мені приємно читати в пресі про те, як постають на сцені знаменитого столичного театру імені Франка, у яскравому світлі юпітерів, знавці державної мови. Чи сприяє це національному вихованню підростаючого покоління в Україні? Так, справді сприяє. Чи впливає це на мовну ситуацію в Україні? Так, справді впливає. Молодь бачить і відчуває: в державі є сили, які утверджують національні пріоритети, серед яких на почесному місці саме державна мова. Я в тому свято переконаний. Більше того. В пресі вже прозвучала думка про те, що цей конкурс виконує важливу націєтворчу роль. Я згоден із цим твердженням.

Леонід Ліщина,
меценат конкурсу
(Торонто)