Ліга українських меценатів

Тієї суботньої днини до  НВК «Рівненський ліцей-інтернат» прибули кращі юні мовознавці області - переможці ІІІ-го обласного етапу ювілейного, Х Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика серед учнівської та студентської молоді. Перш ніж отримати нагороди, вони виконали завдання завершального, ІV етапу, переможців  якого буде визначено після перевірки робіт у столиці. 
Конкурс цей воістину унікальний, і він справедливо отримав ім’я того, хто його започаткував, справжнього патріота, який на ділі показав, як треба підтримувати рідну мову і плекати її. Попри те, що після відходу діаспорянина Петра Яцика у засвіти виникли певні проблеми, зокрема з фінансуванням конкурсу, одначе, слава Богу, є в  Україні  небайдужі до материнської мови, і знаходяться таки меценати, котрі не дають згинути  гарній справі.  Тож триває  свято знавців найдорожчого духовного скарбу, яким  є наша мова, і воно, це щорічне свято, сприяє утвердженню української мови, піднесенню  її статусу як державної, а найголовніше – виховує патріотизм української памолоді.
 Організатори конкурсу - Міністерство освіти й науки України, Ліга українських меценатів, очолювана відомим письменником та громадським діячем, лауреатом Національної премії імені Тараса Шевченка Михайлом Слабошпицьким. Міжнародним конкурс є тому, що в ньому беруть участь і юні закордонні українці.
За право взяти участь у четвертому, заключному, етапі  боролося 216 кращих мовознавців із загальноосвітніх навчальних закладів, профтехучилищ та вишів Рівненщини.  Серед учнів, які посіли перші місця у Ш етапі, -  Роман Скиданчук, Мирослав Боровець, Петро Приходько, Ігор Лешкевич та Андрій Стасюк з Боронницької ЗОШ Рівненського району, Рівненського НВК «Престиж», Здолбунівмської гімназії, Рівненської ЗОШ № 8 та Рівненської української гімназії. А серед студентів, які отримали дипломи переможців, -  Анатолій Зінчук з Рівненського вищого професійного училища № 1, Василь Тимощук з технічного коледжу НУВГП, Інна Пташнюк з МЕГУ ім. С.Дем’янчука, Тетяна Власюк з РДГУ.

Сергій ДОЛЕНКО

  А таки – "величальної"!

Мені б не хотілося зараз співати «величальної» ні Лізі українських меценатів, ні її керівникам, ні Міжнародному конкурсу з української мови імені Петра Яцика, який Ліга, незважаючи ні на що, проводить ось вже десять років поспіль. Не співається... Не тому, що вони не заслужили добрих слів, а тому що боюся: в наших реаліях замість «величальної» на волю може вирватися та пісня, яку класик проспівав «безумству хоробрих».  Не хочу я вірити, що на рідній землі нашій українській треба бути до безумства хоробрим, щоб пропагувати, підтримувати і пестити українське слово! Не хочу вірити, проте доводиться...  
Від далекого 1995 року Ліга, що дуже швидко стала славнозвісною серед людей небайдужих, б’ється за зростання міжнародного авторитету Української держави, робить все для збереження і розвитку духовних національних цінностей. Але в яких умовах це доводиться робити! Невже ми живемо в окупованій країні, де за кожне сказане рідною мовою слово людину негайно тягнуть на шибеницю? Невже українцям в Україні треба знову критися в підпіллі, аби читати українські книжки, співати українських пісень? Ні, нашою землею явні окупанти начебто не ходять. Але окуповано душі людські! Українська мелодія не може зігріти їх своєю мелодійністю, бо на її шляху поставлено «попсові» бар’єри. Українське слово не може пройняти їх своєю щирістю, бо на його шляху зведено барикади з друкованої «чорнухи» та відзнятої порнографії. А тих, які самотужки взялися вичистити ці «авгієві стайні», цькують, переслідують і вважають в кращому разі «донкіхотами не від світу цього». І хто? Влада незалежної України! Якщо це нормально, то що тоді божевілля?
Плюньте мені межі очі, та я скажу: Ліга українських меценатів займається не своїм ділом! Бо тим, чим займається Ліга, в нормальному й здоровому суспільстві займається держава. Тобто влада. Це влада мала дбати про престиж України в світі. Влада мала прийняти такі закони, створити такі умови, щоб українську книжку видавати було вигідно, а українською мовою говорити було престижно. Влада мала створити те культурне підґрунтя, на якому б розквітали нові таланти. А Ліга вже б опікувалася цими талантами, даючи їм шанс стати Геніями. Замість цього Ліга українських меценатів змушена займатися мало не «лікнепом», при цьому ще й по коліна грузнучи в смердючому болоті бездуховності й демонстративної ворожості.  
Гай Цільній  Меценат, який увійшов в історію завдяки своєму покровительству поетам і художникам, теж був політичним діячем, сподвижником римського імператора Августа. Я не Нострадамус, не баба Ванга, тому не можу сказати, чи увійдуть в історію такі сподвижники української ідеї, як мільйонер-філантроп Петро Яцик або всюдисущий  Михайло Слабошпицький.  Мені особисто досить і того, що вони є в нашому з вами сьогоденні. А для них, гадаю, було б втіхою, якби в майбутнє увійшла вся Україна. Але як УКРАЇНА, а не як недолуга «Нігерія в шароварах»!
Так, у нас є офіційне визначення меценатства, як «добровільної безкорисливої діяльності фізичних осіб у матеріальній, фінансовій та іншій  підтримці набувачів благодійної допомоги». Є в нас і Меценати — «багаті  покровителі наук і мистецтв, особи, що безкорисливо матеріально підтримують  розвиток  культури,  освіти  та  будь-які інші аспекти гуманітарної  сфери». Але що ж роблять наші «Августи», крім того, що придумують красиві офіційні визначення? Вони роблять гроші. На тій самій бездуховності і ворожості. На недорозвинутості й несформованості нації. Вони роблять і мають грубі гроші, але меценатами ставати не поспішають. У них димлять мізки, коли вони намагаються зрозуміти Петра Яцика, котрий витратив мільйони доларів (і не «зроблених», а чесно зароблених своєю працею!) на видання підручників з історії України для шкіл і вишів, багатотомника «Історія України-Руси» Михайла Грушевського,  «Енциклопедії українознавства», на організацію й проведення різноманітних конкурсів, в тому числі й Міжнародного дитячого конкурсу української мови, який по смерті Петра Яцика отримав його ім’я. Чудово про наших «Августів» сказав Михайло Слабошпицький: «Більшість з них знають тільки дві книжки: одну — чекову, другу — кулінарну».
Та й це можна було б якось пережити, якби владне невігластво не почало вже зашкалювати. В чию це, вибачте, дурну макітру влізла, мов той хробак у яблуко, ідейка «приватизувати», перетворити його на чергову олімпіаду із заздалегідь проданими запитаннями й купленими місцями? «Is fecit cui prodest» — зробив той, кому вигідно, казали одноплемінники Гая Цільнія  Мецената давні римляни. Мудрі були люди. Та невже ж ми дурніші? Я вірю, що ні. І тому хай там що, а я все ж таки заспіваю «величальної»!

Дмитро ІВАНОВ,
лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка

... і ложка дьогтю.

У Білій Церкві для юних конкурсантів свої двері гостинно розчинила Перша гімназія. Щороку гімназія забезпечує проведення конкурсу, адже акцент у ній робиться на вихованні у підростаючого покоління почуття патріотизму та любові до рідної мови. Тому Міжнародний конкурс з української мови ім. П. Яцика є логічним продовженням діяльності гімназії.
Затишні кабінети з великою кількістю зелені спонукали дітей показати рівень своїх знань, тому час написання завдань пройшов непомітно. Справилися навіть ті діти, які через проблеми з транспортом спізнилися, і багато хто відзначив, що працювалося легко, бо завдання були цікаві. Молодші класи, які завершують роботу раніше, могли відпочити в актовій залі, де для них на проекторі демонструвалися українські мультфільми.
Урочиста частина продемонструвала глядачам мистецькі досягнення гімназії і повною мірою здійснила принцип "діти в залі – діти на сцені". І це правильно, бо ж свято – для дітей, а не для того, щоб величатися на сцені керівництву.
Про високий рівень гімназії говорить і те, що одна з учениць – Аліна Заболотна – уже вкотре посідає перше місце: "У цей день мене переповнювало відчуття радості й хвилювання. Дуже добре, що є такі конкурси. Адже їх завдання – заохочувати дітей шанувати, любити й вивчати українську мову".
Зі сцени лунало багато подяк Лізі українських меценатів, але варто також подякувати організаторам, усім тим без кого б це свято мови не відбулося. Адже саме невтомна праця освітян на місцях робить можливою настільки грандіозну справу.
Але є й своя "ложка дьогтю": а саме логічне питання – чому подія такого масштабу має відбуватися виключно завдяки гімназії? Безумовно, це чудово, що є такі прекрасні люди, як директор гімназії Смуток Борис Михайлович, що є працівники гімназії та управління освіти, які розуміють усю важливість проведення конкурсу. Та все ж – де преса і громадськість? Можливо, варто було б запросити пресу, щоб зацікавилися спонсори і подія стала в майбутньому не менш урочистою ніж закриття конкурсу в театрі ім. І. Франка.

Ірина Яковлева

***

З усіх куточків Полтавської області з’їхалися переможці обласного етапу конкурсу з української мови імені Петра Яцика, щоб не тільки перевірити загальну грамотність і культуру мовлення, а й позмагатися між собою, показати наскільки вони володіють лексичним багатством української мови. До участі в конкурсі було запрошено 44 переможця обласного етапу, серед яких студенти вищих навчальних закладів і коледжів, учні професійно-технічних училищ та школярі.
Загалом же у конкурсі взяло участь близько 230 учнів із 18 районів та міст області. Найбільше переможців обласного етапу має Полтава, за нею Кременчук, Лубни, Миргород. А також відзначилися: Гадяцький, Карлівський, Оржицький, Хорольський, Семенівський, Шишацький, Глобинський, Решетилівський, Зіньківський та Пирятинський райони.
Цього року конкурс було проведено на базі Полтавського музичного училища імені М. Лисенка, студенти якого підготували чудовий концерт, котрий ще раз ствердив красу і життєдайну силу українського слова та пісні.
Вже не один рік у Полтаві конкурсом опікується Полтавський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти імені М.В.Остроградського. Методист відділу гуманітарних дисциплін Ольга Павлівна Коваленко прикладає максимум зусиль, щоб забезпечити проведення конкурсу на найвищому рівні.
Теплі слова для учасників конкурсу та їх вчителів пролунали з вуст ректора Полтавського Національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка Микола Степаненка, до них приєдналися ректор інституту післядипломної педагогічної освіти Віталій Зелюк та заступник голови Полтавського обласного об'єднання Товариства "Просвіта" Марія Гринь.
Учасників було нагороджено дипломами Ліги українських меценатів та Управління освіти Полтавської ОДА, книгами, грошовими преміями. Було відзначено і вчителів, які допомогли своїм учням досягти високих результатів.
Представником Ліги українських меценатів у Полтавській області є голова обласної організації Національної спілки письменників України Олена Гаран, яка щиро привітала переможців та учасників конкурсу, що за ці роки перетворився для тисяч українців з різних кінців світу на справжнє свято любові до рідної мови. Адже мова належить до культурної спадщини народу, це свого роду його душа.

Наталія Трикаш