Ліга українських меценатів

ЄВГЕН ЧИКАЛЕНКО БЛАГОСЛОВЛЯЄ НА ДОБРІ ДІЯННЯ

Сьогодні важко уявити духовно-культурний простір України без діянь Ліги українських меценатів, яка так багато робить для розвитку рідної культури, зокрема у книговидавничій та мовній сферах. Ім’я Ліги вписано в історію багатьох національних проектів. Водночас, встановивши низку престижних премій, Ліга українських меценатів уміє поцінувати тих, хто вартий загальнодержавної уваги. Саме цій темі присвячено розмову з президентом Ліги українських меценатів Володимиром Загорієм.

— І премії мають історію... Відколи існує відзнака імені Чикаленка?
Євгенові Чикаленку належить прекрасна сентенція, яку сьогодні часто цитують в України, здебільшого немилосердно перекручуючи її й, бува, приписуючи найрізноманітнішим історичним діячам — тільки не Чикаленкові. А звучить та сентенція так: легко любити Україну до глибини своєї душі, а треба полюбити її й до глибини своєї кишені. Ці слова дуже полюбляв цитувати світлої пам’яті Петро Яцик — видатний меценат української діаспори в Канаді. Здається, що саме він і спопуляризував їх в Україні, оскільки важко було зустріти інтерв’ю Петра Яцика, в якому він не цитував би цю Чикаленкову фразу.
Десять років тому на зборах Ліги українських меценатів було засновано премію, що носить ім’я Євгена Чикаленка. Нею вирішено було відзначати найвидатніших українських благодійників з материкової України та зі світової української діаспори. Ясна річ, лауреатами цієї премії не можуть бути члени Ліги. Лауреатів премії імені Євгена Чикаленка ми визначаємо на щорічних зборах Ліги, які відбуваються в травні.
Галерею наших лауреатів відкрили Дарія та Михайло Ковальські з канадського Торонто, які пожертвували для Канадського Інституту українських студій при Альбертському університеті мільйон доларів. Далі премію ми вручали Омелянові Антоновичу та Мар’янові Коцю зі США, чиї імена добре знані й в Україні, тут забрало б багато місця перелічування всіх їхніх добрих справ; досить сказати, що лік їхніх пожертв іде на мільйони доларів. Як і авторитетний послужний список меценатів Станлі Пітерсона з Канади та о. Івана Шевціва й Михайла Гояна з Австралії — їхні імена вписані в історію багатьох важливих національних проектів, серед яких і Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика, яким ось уже десять років разом із міністерством освіти і науки опікується Ліга українських меценатів.
— Ви називаєте лише імена з діаспори, а з України?
— Окремо назву й добротворців-лауреатів і з України. Це — почесний президент ЗАТ "Оболонь" і відомий громадський діяч Олександр Слободян. Хочу запитати і себе, і читачів: чи ми чули про те, щоб якийсь національно важливий проект не підтримала "Оболонь", яку без будь-якого перебільшення можна назвати національною гордістю України. Дуже багато значущих українських справ підтримав Юрій Джус, що був головою правління "Експрес-банку". Найкращих слів на свою адресу заслуговує і наш знаменитий лікар-невропатолог Володимир Берсенєв, добре знаний поза межами України своїм медичним мистецтвом, а також діяльністю благодійної фундації його імені, яка допомагала лікуванню від церебрального паралічу багатьох дітей. До речі, Берсенєв — фундатор премії імені Анатолія Єрмака й щорічний меценат Міжнародного конкурсу з української мови імені П.Яцика.
— Нещодавно лауреатів премії імені Чикаленка було аж четверо. Чи таке бувало раніше?
— Ні. Це вперше. Але це той випадок, коли можна констатувати: благодійництва справді стає дедалі більше. Іван Яремко, який багато корисного зробив для українського життя в Канаді, тривалий час працюючи міністром провінційного уряду в Онтаріо, своїми княжими пожертвами на Пансіон імені Івана Франка зарекомендував себе переконаним добротворцем. І дивовижна жінка Євгенія Пастернак — виконавчий директор Пансіонів імені Франка від першого дня їх існування впродовж усіх десятиліть продемонструвала самовіддане служіння цій благородній Ідеї. Це глибоко змістовне, всуціль перейняте добротворенням життя. І не тільки тому, що пані Пастернак фінансово підтримувала будинок престарілих, видання українських книг та національно-патріотичну пресу, а й тому, що вона може служити яскравим прикладом відданості гуманістичній високій ідеї. Присвятити себе людям похилого віку, створити унікальний національний заклад, що стане взірцем для різних етнічних груп у Північній Америці, які після цього також почали творити аналогічні пансіони.
Прекрасним відкриттям став для Ліги Юрій Коптєв. Народившися й вирісши в Прилуках, він зберіг у душі світлий сентимент до рідного міста. Живучи в Москві, не пориває зв’язків з малою батьківщиною. Торік він профінансував спорудження в Прилуках прекрасного пам’ятника Шевченкові-художнику. Нинішнього року його ж коштом постав пам’ятник акторові Миколі Яковченку, який тут народився. Це коштує справді немалих грошей. І це, до речі, не єдина пожертви мецената на прилуцькі культурні проекти.
-  Відомо, що лауреатом премії ім. Євгена Чикаленка є видана особистість – директор агрокорпорації „Сквира” Іван Суслов...
- Окрім того, що це меценат цілої низки культурницьких проектів, людина, яка зокрема є меценатом Конкурсу з української мови ім. П. Яцика, він ще утримує 24 дітей-сиріт, яких розшукав по всій Україні й подарував їм родинне тепло на все життя. Цим самим Іван Суслов є прикладом нашій владі в тому як треба дбати про дітей, про наше майбутнє. Принагідно зазначу й те, що коштом цього мецената  в с. Буки на Сквирщині споруджено величний храм ім. Св. Євгена (відзначений Державною премією України в галузі архітектури).
— Від кого надходили подання на здобуття премії імені Євгена Чикаленка?
— Претендентів нам називають громадські організації, творчі колективи, засоби інформації, а також виконавча дирекція Ліги. У кожному випадку ми звертаємо увагу не тільки на факти й цифри — потрібна й переконлива мотивація. Усе це оприлюднюється на зборах, які й мають прийняти відповідне рішення або відхилити запропоновані кандидатури.
— Яке значення мають подібні премії для розвитку культури? Чи є аналогічні премії в інших країнах?
— Ми вважаємо, що таке визнання благородних діянь важить справді багато. Адже воно пропонує громадськості звернути увагу на людей високого чину. Це й — своєрідна форми подяки їм. У всьому цивілізованому світі знайдено різні форми (премія на взір нашої — одна з них) для відзначення меценатів. Відомо, що Петро Яцик — визначний меценат Альбертського університету був почесним доктором цього університету. У різних країнах є й спеціальні ордени саме за доброчинство.
— Які складові цієї премії?
— Це — єдина наша премія, що не має фінансової частини. Маємо низку чисто літературних премій (імені Володимира Свідзінського, імені Бориса Нечерди й "Звук павутинки" — імені Віктора Близнеця), в яких лауреати разом із дипломом одержують гроші. Меценати;ж, відзначені нагородою імені Євгена Чикаленка, одержують медаль, диплом та ікону або подарункове видання Острозької біблії. Вручення премії відбувається в переддень державної незалежності України. Щодо премії ім. Володимира Свідзінського, то ми пишаємося тим хто є її лауреатами: Володимир Забаштанський, Ігор Качуровський, Володимир Базилевський, Василь Герасим’юк, Світлана Короненко, Степан Сапеляк, Валентина Давиденко. Премією ім. Бориса Нечерди відзначено Павла Вольвача, Василя Слапчука, Сергія Жадана, Анатолія Кичинського, Ольгу Слоньовську.
- Нещодавно проголошено лауреатів ще однієї премії Ліги – імені Дмитра Нитченка...
- Ця премія присуджується за утвердження та оборону українського друкованого слова. Засновниками премії, окрім Ліги українських меценатів, є доньки письменника – Леся Ткач (Богуславець) і Галина Кошарська. Цьогорічними лауреатами премії ім. Дмитра Нитченка стали: заслужений артист України Борис Лобода, рівненська письменниця Лідія Рибенко, головний редактор газети і радіо „Сім’я і дім” письменник Іван Корсак, головний редактор газети „Віче” поет Василь Простопчук (обидва з Луцька). Раніше цю відзнаку одержали Анатолій Погрібний, Юрій Буряк, Володимир Панченко, Світлана Короненко, Ігор Коцюбинський, Володимир Поліщук, Василь Пахаренко, Роман Колісник, Леонід Ліщина й Олександр Харченко (всі троє з Торонто). Це – тільки ті, хто відразу згадався. Їх значно більше. Адже це премія не за літературні шедеври, а за життєву позицію й діяння в ім'я українського слова.
- Нещодавно завершився конкурс на кращі твори з історії України для дітей та юнацтва «Ярославів Вал», який також відбувся під егідою Ліги українських меценатів. Якими є його підсумки?
- Всього на конкурс надійшло понад дві сотні творів. Першу премію (десять тисяч гривень) одностайно присуджено романові В. Шкляра  «Чорний Ворон». Дві других (по п’ять тисяч) – Надії Гуменюк за роман «Білий вовк на Чорному шляху» та Лесі Шанті-Бризгун (Торонто) за повість в оповіданнях «Стежки до волі». Третя премія (по 3 тисячі гривень) – романи Юрія Логвина «Клопоти хлопчика Ілька» й «Райдуга в решеті» Марини Павленко. Переконаний, що ці твори читатимуть (і вже читають!) як діти, так і дорослі. Бо, приміром, роман «Чорний Ворон» Василя Шкляра, я певен, вже став серйозним явищем сучасної української літератури, адже талановитий автор виразно сказав, що з нами, українцями, відбулося і чому ми зазнали поразки. А воднораз – показав те, що в нашому народі не вмирає і нікому його не вбити.
Видавництво "Ярославів Вал" оприлюднює книги серії "Українська Кліо", в якій побачать світ головним чином твори переможців та призерів нашого конкурсу. "Чорний Ворон" уже розпочав своє тріумфальне завоювання масового читача.

Розмову вів Сергій КОЗАК